4.2. Стратегія зниження кредитного ризику шляхом забезпечення зворотності банківських кредитних ресурсів

Брітченко І.Г.

Банківський маркетинг представляє собою процес, який охоплює розробку та реалізацію стратегії відповідності діяльності банку адекватним ринковим процесам. Його сутність являє собою використання найбільш вигідних ринків банківських продуктів з урахуванням реальних потреб клієнтури. Банківська система передбачає розвиток економічних методів управління сукупним грошовим обігом держави, а також методів маневрування інвестиційними ресурсами.

При оцінці інвестиційного проекту платоспроможність підприємства-реципієнта, тобто виконувача проекту, відіграє важливу роль. Це пов’язано з тим, що наявність навіть найперспективнішого бізнес-плану щодо інвестування ресурсів не є запорукою його практичного здійснення. Оцінка платоспроможності переслідує мету:

– визначення альтернативних джерел повернення ресурсів у випадку невиконання заходів, вказаних у бізнес-плані, а також ступеня ризику їх неповернення;

– визначення перспективності підприємства як партнера банку та пошуку нових співробітництв;

– вивчення ролі та місця конкретного клієнта в економічних процесах, що відбуваються в охоплюваному банком регіоні.

Під платоспроможністю підприємства прийнято розуміти здатність конкретного підприємства виконувати свої короткострокові зобов’язання за рахунок високоліквідних активів.

Залежно від того, що розуміється під вісоколіквідними активами, існують різноманітні коефіцієнти, які характеризують платоспроможність підприємства. Основними з них є наступні:

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) визначається як співвідношення грошових коштів до короткострокових зобов’язань.

2. Проміжний коефіцієнт покриття платоспроможності визначається як співвідношення грошових коштів короткострокових фінансових вкладень і коштів у розрахунках до короткострокових зобов’язань.

3. Загальний коефіцієнт покриття платоспроможності визначається як співвідношення усіх обігових активів до короткострокових зобов’язань.

Донедавна було прийнято вважати, що підприємство платоспроможне, якщо у нього коефіцієнт абсолютної ліквідності не нижчий 0,2; проміжний коефіцієнт покриття не нижчий 0,7; загальний коефіцієнт покриття не нижчий 2. Такі коефіцієнти відповідають наступній структурі обігових активів:

– грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення – 10 %;

– дебіторська заборгованість – 25 %;

– матеріальні обігові кошти – 65 %.

Аналіз показує, що така градація є умовною, а методики визначення платоспроможності підприємства не відображають реальних процесів. Тому встановлення будь-яких нормативів для коефіцієнта платоспроможності в теперішніх умовах неможливе.

Це пов’язано з тим, що існуючі методики не враховують структури обігових активів. Не враховується також частка нереальної до стягнення дебіторської заборгованості та частка реальної, але не сплаченої своєчасно. В структуру дебіторської заборгованості матеріальних обігових коштів при визначенні загального коефіцієнта покриття (платоспроможності) не враховується ліквідність обігових коштів. Наприклад, у випадку необхідності виконання короткострокових зобов’язань в обсязі, що перевищує проміжний коефіцієнт покриття, підприємству необхідно реалізувати частину матеріальних обігових коштів. У такому випадку, наприклад, автозаправна станція, обіговими матеріальними коштами якої є паливо, зробить це значно швидше, ніж машинобудівний завод реалізує свої заготівки та напівфабрикати. У результаті, не дивлячись на те, що у цих двох підприємствах коефіцієнт платоспроможності однаковий, перше зможе виконати в термін свої короткострокові зобов’язання, а друге не зможе виконати існуючі.

Платоспроможність підприємства нескладно штучно створити «на папері», щоб увести в оману інвестора, наприклад, для отримання позики у більшому обсязі, ніж це необхідно підприємству. Все це, а також практика кредитування, основним критерієм якої була платоспроможність підприємства, показала, що платоспроможність підприємства може дуже змінюватися час від часу, що, в свою чергу, може довести до банкрутства багатьох позичальників і погіршити становище комерційних банків.

Незважаючи на те, що платоспроможність не може виступати критерієм при визначенні пріоритетів інвестування, коефіцієнти платоспроможності все-таки відігають суттєву роль як одна з найважливіших індивідуальних характеристик виконувача інвестиційного проекту. Наприклад, якщо підприємство є не-платоспроможним і не виконує короткострокових зобов’язань протягом двох місяців, то відповідно до Закону України «Про банкрутство» воно може бути проголошене банкрутом. Внаслідок цього можуть бути зупинені господарські операції підприємства, майно продане з аукціону, а саме підприємство ліквідоване. Банкрутство позичальника призведе до небажаних наслідків для інвестора, а сам інвестиційний проект скоріш за все не буде виконаний.

У резульаті багато банків у якості критерія забезпеченості повернення інвестиційних ресурсів почали використовувати заставу майна та майнових прав.

Методи забезпечення банківських кредитів, які використовувалися раніше як страхування ризику неповернення позики, так і поручительство або гарантія, є не що інше, як використання тих же методик визначення платоспроможності. Це відносилося не до самого позичальника, а до відповідної страхової компанії та відповідного гаранту або поручителя. А сам позичальник, отримавши позику банку та збільшивши тим самим свою платоспроможність, може виступати гарантом і поручителем по позиці тому підприємству, яке виступало гарантом для нього. На аналогічних операціях можуть утворюватися різного роду фінансові піраміди з розміром прибутку набагато більшим, ніж дозволяють можливості реальної економіки. Закономірним наслідком операцій є банкрутство комерційної структури та незодоволення зобов’язань перед своїми кредиторами. Економічна та соціальна пагубність такого використання інвестиційних ресурсів очевидна.

Окремо потрібно зупинитися на страхуванні ризику неповернення позики. Даний вид забезпечення інвестиційних ресурсів суперечить самій сутності страхової справи, в той час як у країнах з розвинутою ринковою економікою він взагалі не використовується. На думку вчених-економістів і практиків, використання страховки як форми забезпечення інвестиційних ресурсів було обумовлене перехідним періодом економіки країн колишнього СРСР.

Найбільш надійним, випробуваним століттями, способом забезпеччення поверненості інвестиційних ресурсів є використання застави. Застава не тільки забезпечує повернення інвестицій, а й служить економічним стимулом для позичальника, робить його максимально зацікавленим в ефективності інвестицій і повному поверненні інвестиційних ресурсів. Заставне майно, що є активом підприємства, одночасно виконує і іншу дуже важливу функцію забезпечення виникнення зобов’язань підприємства, спрямованних на ефективне його використання.

При оформленні під заставу майна або майнових прав необхідно дотримуватися наступних вимог:

Під заставу повинно прийматися ліквідне майно або майнові права.

Ліквідна вартість застави повинна забезпечувати розмір інвестицій, оплату за них (процент по кредиту) та можливі витрати зі стягнення заставного майна та його подальшої реалізації.

За ліквідною вартістю заставне майно повинно бути абсолютно ліквідним, тобто воно буде моментально реалізоване при надходженні відповідної інформації на ринок.

Документи, що встановлюють право власності заставодавця на заставу, повинні бути оформлені відповідним чином і в повному обсязі, а сам предмет застави не повинен бути раніше заставленим, а його відчудження не обмежене ніякими іншими зобов’язаннями заставодавця або діючим законодавством.

Заставлене майно повинно бути застрахованим. Однією з найбільших проблем, що постає перед інвестором при вивченні майна, що пропонується під заставу, є проблема оцінки заставного майна. Законодавство України в області оцінки майна значно відстає від законодавства розвинутих країн. На даний момент практично відсутня система незалежних оцінювачів та експертів з багатьох видів майна. Приймати за оціночну вартість ту, за якою майно відображається у балансі підприємства, економічно невиправдано, оскільки балансова вартість майна може значно відрізнятися від реальної вартості.

На відділ банківського маркетингу при вивченні пропонуємого під заставу майна покладають наступні задачі:

– визначення реальної ринкової вартості майна, що пропонується під заставу, (повинно здійснюватися на основі глибоких маркетингових досліджень відповідного сегмента ринку);

– визначення пріоритетних видів майна та прав на майно, найбільш ліквідних у конкретному регіоні;

– розробка рекомендуємих коефіцієнтів, які використовуються для ринкової вартості заставного майна, для надання заставі абсолютної ліквідності.

Відомі три методи оцінки майна:

1. Метод аналогів.

2. Метод капіталізації (прибутковості).

3. Витратний метод.

Перший метод найбільш використовуваний при оцінці серійних, типових та аналогічних об’єктів. Наприклад, він використовується при оцінці транспортних засобів, товарів народного використання, сировини та ін.

Другий метод характеризує прибутковість оцінюваного об’єкта у порівнянні з іншими, стійкими джерелами прибутків. Наприклад, крамниця, розташована у вигідному районі міста, може приносити прибуток більший, ніж така ж сама крамниця на окраїні або далеко від транспортних магістралей. Порівнюючи прибутковість магазину з прибутковістю від вкладення коштів у депозити банку, можна визначити його вартість.

Витратний метод менше всього використовується при визначенні заставної вартості об’єкта. Ним оцінюються нетипові, нестандартні об’єкти, які неможливо оцінити першими двома способами, наприклад, будинки індивідуальної забудови, основні фонди підприємства і т. д. У полі зору оцінювача знаходиться відтворювальна вартість таких об’єктів, за якою об’єкти можуть бути повністю відновлені на той час, коли відбувається оцінювання об’єкта.

Вибір методів оцінювання, як найбільш придатних для банку, також повинні вирішуватися службою банківського маркетингу.

Різноманітність видів майна та прав на майно призводить до необхідності використання різноманітніх коефіцієнтів до їх реальної ринкової вартості для надання майну абсолютної ліквідності.

Таблиця 4.5 Таблиця активів і коефіцієнтів ліквідності

Формула, що відображає взаємозв’язок розміру інвестуємих коштів з реальною ринковою вартістю заставного майна (4.11):

(4.11)

де: С_з – реальна ринкова вартість заставного майна;

К_л – коефіцієнт ліквідності конкретного виду заставного майна;

К_в – коефіцієнт витрат, які може нести інвестор при стягненні заставного майна та його подальшій реалізації;

І – розмір інвестуємих коштів;

ІП – плата за інвестиційні ресурси (сума виплачуваних процентів за увесь термін користування позикою).

Коефіцієнт витрат (К_в) враховує оплату нотаріусу за здійснення виконавчого надпису, державне мито, витрати із зберігання та реалізації застави, витрати у вигляді збитків від відволікання обігових коштів банка та ін. Коефіцієнт витрат є орієнтовним івстановлюється службою маркетингу, виходячі із практики, що склалася. Він є єдиним для усіх видів заставного майна.

Коефіцієнт ліквідності (К_л) встановлюється маркетинговим відділом до кожного виду заставного майна. За ступенем ліквідності активи підприємства можна представити у вигляді таблиці, у якій ліквідність відображається по рівню її зменшення, тобто на початку показані найбільш ліквідні активи, а потім менш ліквідні, причому кожному відповідає визначений коефіцієнт ліквідності.

Наведемо приклад розрахунку вартості заставного майна, необхідного для забезпечення суми запрошуваного кредиту.

Припустимо, що до банку звернулося підприємство з проханням виділити позику у розмірі 100 000 гривень на строк 5 місяців. Обговорена відсоткова ставка складає 40 % річних. Для забезпечення запрошуваної позики підприємство може заключити договір застави товарів, які знаходяться в обігу. Банком встановлено єдиний для усіх видів застави коефіцієнт витрат на звернення стягнення та подальшу реалізацію застави у розмірі 1,15. Необхідно визначити сумарну вартість пропонуємих під заставу товарів в обізі, що вимагається. Вартість застави ():

Для того, щоб забезпечити інвестиції у розмірі 100 000 грн на строк 5 місяців при відсотковій ставці 40 % річних, необхідно заключити договір застави товарів у обізі на загальну суму 208 333 грн. Ліквідна вартість (Лс) у даному прикладі буде складати:

Л_с = С_з × К_л = 208 333 × 0,7 = 145 833 грн.

Ліквідна вартість означає, що у випадку неповернення інвестиційних ресурсів або плати за них, інвестор, обернувши стягнення в заставне майно, буде реалізовувати його по ліквідній ціні, а не по ринковій вартості. А різниця між реальною ринковою вартістю (оціночною вартістю за договором) і ліквідною вартістю надає заставному майну абсолютну ліквідність.

Суттєву роль при складанні договорів застави відіграють умови зберігання заставного майна. При закладі, тобто у випадку, якщо на час використання інвестиційних ресурсів заставне майно передається заставоотримувачу (інвестору), то ризик випадкової загибелі або пошкодження заставного майна також лежить на інвесторі. У випадку, якщо майно залишається у заставонадавача, то ризик знищення або пошкодження лежить на позичальнику (заставонадавачеві). У зв’язку з цим Законом України «Про заставу» передбачено обов’язкове страхування заставного майна на користь заставоутримувача. На відділ маркетингу при цьому покладається функція вибору із усіх наявних у регіоні страхових компаній саме тих, які є найбільш платоспроможними та надійними при настанні страхового випадку та виплаті страхової суми.

Страхова сума повинна складати не менше, ніж загальна ліквідна вартість заставного майна. При визначенні надійних, платоспроможних страхових компаній співробітникам маркетингової служби приходиться знову звертатися до показників платоспроможності підприємства, при цьому вибір кількох найбільш платоспроможних страхових компаній носить у визначенні ступеня умовний характер, оскільки і самі показники платоспроможності за своєю сутністю теж умовні. Однак це не суттєво впливає на інвестиційну діяльність, тому що пошкодження або загибель заставного майна є нечастим явищем, запобігти якому можна, досконало вивчивши стан та умови зберігання заставного майна або передбачивши у випадку його пошкодження заміну на інше ліквідне майно тієї ж вартості.

Функції забезпечення інвестицій гарантією або поручительством платоспроможного підприємства можуть зберігатися при використанні застави як форми забезпечення. У такому випадку третя особа (як юридична, так і фізична), виступивши заставонадавачем за інвестуєме підприємство, по суті, стає його майновим поручителем і несе відповідальність по зобов’язанням інвестуємого реципієнта власним майном.

Застава як форма забезпечення зобов’язання у порівнянні з іншими формами (страхування, поручительство, гарантія та ін.) має ще одну суттєву перевагу. З одного боку, майновим поручителем може бути не тільки платоспроможне підприємство, а й підприємство, яке знаходиться у скрутному фінансовому становищі, (тільки б заставонадавач не був проголошений банкрутом до вкладення договору про позику), з іншого боку, заставоотримувач має відповідно до законодавства право першочергової вимоги на заставне майно у випадку проголошення заставонадавача банкрутом.

Застосування застави як форми забезпечення інвестиційних обов’язків не тільки підвищує ефективність інвестуємих коштів і гарантує їх повне повернення, а й розширює можливості позичальника у пошуку гарантій для залучення інвестицій. Усі описані методи визначення платоспроможності та заставної форми забезпечення зобов’язань аналогічно можуть застосовуватися і до самого інвестора, якщо він займає частину коштів для дофінансування інвестиційних проектів.

Загальний економічний ефект від введення застави як форми забезпечення зобов’язань важко переоцінити, оскільки він переводить відношення «боржник-кредитор» на якісно новий рівень, притаманний країнам з високорозвинутою ринковою економікою та використовується цими країнами вже багато років.

Оцінка інвестиційного проекту необхідна для прийняття рішення щодо інвестування ресурсів. На прийняття рішення впливають наступні фактори: вид інвестицій; вартість інвестиційного проекту. На приняття рішень впливають наступні фактори: вид інвестицій; вартість інвестиційного проекту; чисельність запропонованих проектів; обмеженість фінансових ресурсів, досяжних для інвестування; ризик, пов’язаний з прийняттям того чи іншого рішення і т. д.

Одним із головних є питання про розмір передбачуваних інвестицій. Тому повинна бути різною глибина аналітичного опрацювання економічної складової проекту інвестування, яка передує інвестиційному процесу. Крім того, в багатьох комерційних банках починають усвідомлювати необхідність диференціації права прийняття рішень інвестиційного характеру, тобто обмежується максимальний розмір інвестицій, у рамках яких той чи інший керівник може приймати самостійне рішення.

Часто рішення приймаються в умовах, коли є ряд альтернативних або незалежних пректів. У цьому випадку необхідно зробити вибір одного чи декількох проектів, грунтуючись на визначених критеріях. Таких критерієв може бути декілька, а ймовірність того, що один проект має пріоритет над іншими за усіма критеріями, як правило, значно менше одиниці.

Практично можливостей для інвестування достатньо багато. Разом з тим кожний комерційний банк має обмежені вільні фінансові ресурси, допустимі до інвестування. Тому першочерговою є задача оптимізації інвестиційного портфеля.

Суттєвим є фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно коливатися. Тому повністю виключити інтуїцію з інвестиційного процесу (як зовсім з підприємницької діяльності) неможливо. Навіть найбільш досвідчений керівник банку при прийнятті рішення з питання інвестування повинен керуватися науково обгрунтованими критеріями.

Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і інший вид управлінської діяльності, грунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їх поєднання визначається різними обставинами, у тому числі і тим, наскільки менеджер знайомий з наявним апаратом, який використовується в тому чи іншому конкретному випадку. У вітчизняній та закордонній практиці відомий цілий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть служити основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального методу, придатного для усіх випадків життя, не існує. Вирогідно, що управління все-таки у більшому ступені є мистецтвом, ніж наукою. Та все ж, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, легше приймати вирішальні рішення.

В основі процесу прийняття рішеннь інвестиційного характеру лежить оцінка та порівняння обсягу запланованих інвестицій імайбутніх грошових надходжень. Оскільки порівнювальні показники відносяться до різних моментів часу, ключовою є проблема їх співвідношення. Відноситися до неї можна по-різному залежно від існуючих об’єктивних і суб’єктивних умов: темпу інфляції, розміру інвестицій та запланованих надходжень, горизонту прогнозування, рівня кваліфікації і т. д.

Критерієм пріоритетності інвестиційних проектів виступає їх економічна користь для комерційного банку. Однією з найважливіших проблем, що стоять перед комерційним банком при оцінці ефективності (корисності) інвестицій, є завдання науково обгрунтованого, аргументованого вибору із великої кількості потенційних позичальників саме тих, які представляють собою найбільшу інвестиційну привабливість, економічну доцільність і корисність для комерційного банку. Іншими словами, необхідно побудувати пріоритетний ряд позичальників за принципом максимальної економічної ефективності інвестуємих коштів з мінімальним ризиком їх втрати і з урахуванням перспектив подальшого розвитку конкретного позичальника.

Даний пріоритетний ряд повинен будуватися на основі порівняння показників (коефіцієнтів) економічної ефективності комерційного банку, що складаються з об’єктивної інформації про висновки господарської діяльності позичальника з урахуванням суб’єктивних поправочних коефіцієнтів, що базуються на маркетингових дослідженнях банку.

В основу розрахунку коефіцієнта ефективності інвестицій доцільно покласти співвідношення усіх видів прибутків, одержаних від реалізації проекту, до всіх витрат на мобілізацію ресурсів для нього, за виключенням витрат загальнобанківського характеру, які відносяться до сумарного прибутку від реалізації усіх інвестиційних проектів та усіх послуг комерційного банку. Дане співвідношення необхідно відкорегувати на коефіцієнт, який враховує ступінь ризику інвестування в даний інвестиційний проект, а також на індивідуальний коефіцієнт, який враховує перспективність конкретного позичальника та інші специфічні фактори, що стосуються взаємовідносин банку та позикоотримувача (виконувача інвестиційного проекту), але не стосуються інвестиційного проекту, та враховує тенденції розвитку економіки вцілому. Потім шляхом звичайного порівняння отриманих коефіцієнтів вибудовується ряд пріоритетності економічної ефективності інвестиційних проектів на основі коефіцієнта ефективності.

Прибуток, що отримується від реалізації інвестиційного проекту можна представити у вигляді формули (4.12):

(4.12)

де: П – прибуток від реалізації інвестиційного проекту;

С – розмір коштів, виділяємих на даний інвестиційний проект;

П₁ – річна відсоткова ставка, яку згодний платити клієнт за надаваємі інвестиційні ресурси;

t – кількість місяців, необхідних для здійснення даного інвестиційного проекту;

П_пр – середньомісячний сукупний прибуток від інших послуг, що надаються клієнту.

Детальніше необхідно зупинитися на показнику. Він враховує прибутки, що отримує банк від надання даному клієнту послуг по розрахунково-касовому обслуговуванню, конвертації валюти і т. д. Даний показник необхідно враховувати, тому що у випадку відмови комерційного банку від інвестування клієнта, він може перейти на обслуговування в конкуруючий банк, що потягне за собою втрату прибутків від послуг, що надаються банком.

Витрати, пов’язані з мобілізацією ресурсів для інвестиційного проекту, можна представити у вигляді формули (4.13):

(4.13)

де: В – витрати на інвестування проекту;

С – розмір коштів, що виділяються на даний інвестиційний проект;

З_рк – розмір середньомісячних залишків на рахунку даного клієнта;

П₂ – річний відсоток купівлі ресурсів на міжбанківському ринку, всередині системи, або у інших клієнтів (вартість ресурсів);

П₃ – річний відсоток, що виплачується комерційним банком по залишках на рахунках клієнтів;

П_інфл.– річний відсоток інфляції, що прогнозується керівництвом і закладений у державному бюджеті;

t – строк інвестиційного проекту (у місяцях).

Коефіцієнт ефективності інвестиційного проекту (Ке ), що лежить в основі пріоритетного ряду, визначається за формулою (4.14):

(4.14)

або (4.15):

(4.15)

де: К_е – коефіцієнт ефективності інвестиційного проекту;

К_з – коефіцієнт, що враховує забезпеченість проекту (0 ≤ К_з ≤ 1);

К_П – індивідуальний коефіцієнт оцінки перспективності конкретного позичальника (0 ≤ К_П ≤ 1);.

Слід відмітити, що коефіцієнт враховує забезпеченість повернення інвестуємих ресурсів, тобто є коефіцієнтом, який характеризує ступінь ризику втрати ресурсів.

При К_з = 1 ризик неповернення ресурсів інвестора практично відсутній.

При К_з = 0 ризик неповернення настільки високий, що вірогідність повернення практично відсутня, тобто К_е = 0, а це значить, що загроза втрати інвестуємих ресурсів не дозволяє інвестору здійснити даний проект.

Виділяючи крайні значення коефіцієнта ефективності інвестиційного проекту банку, можна стверджувати що:

1) при К_е = 1 інвестиційний проект не є прибутковим або збитковим, тобто прибутки за таким проектом рівні витратам на його здійснення і, вірогідніше за все, такий поект здійснюватися не буде;

2) при К_е > 1 інвестиційний проект є економічно обгрунтованим, прибутковим і привабливим для інвестора;

3) при К_е < 1 інвестиційний проект є неефективним, неприбутковим і недоцільним для інвестора з економічної точки зору;

4) при К_е = 0 інвестиційний проект здійснюється недоцільно, тому що він є незабезпеченим і максимально ризикованим (не враховує тенденції розвитку економіки). Такий інвестиційний проект здійснюватися не повинен.

У випадку, якщо К_е < 1, інвестиційний проект може здійснюватися, але комерційний банк від реалізації проекту буде нести збитки. Такий проект може здійснюватися в благодійних, рекламних або якихось інших випадках, де банк може піти на збитки за одним напрямом інвестуємих коштів, які перекриваються прибутками за іншими напрямами, для досягнення цілей стратегічного характеру. У випадку, якщо К_е = 0, то такий інвестиційний проект не повинен здійснюватися, тому що існує реальна загроза втрати не тільки прибутків комерційного банку, але й мобілізованих для цього проекту фінансивих ресурсів. Це може негативно вплинути на кошти вкладчиків комерційного банку, а у випадку систематичного інвестування коштів у такі проекти – до неплатоспроможності комерційного банку та до його банкрутства.

Звідси видно велику роль коефіцієнтів К_з та К_П, що враховують забезпеченість і перспективність проектів, які можуть звести на нуль ефективність інвестиційного процесу.

В основу коефіцієнта К_з, що враховує забезпеченість інвестуємих коштів, покладена ймовірність повернення інвестиційних ресурсів, здійснення повних і своєчасних платежів, що становлять згідно з договором прибутки комерційного банку. Відповідно до цього виділені 10 основних і найбільш типових способів забезпечення інвестуємих коштів, причому надійність забезпечення в запропонованому переліку йде у порядку зменшення, тобто найбільш надійним важається спосіб під № 1 і найменш надійним – спосіб забезпечення під № 10. Аналогічно, у порядку зменшення, пропонується прирівнювати спосіб забезпечення повернення інвестуємих коштів конкретному цифровому значенню коефіцієнта, що враховує забезпеченість проекту, тобто спосіб забезпечення під № 1 відповідає значенню К_з = 1, а спосіб під № 10 відповідає К_з = 0.

Згідно із запропонованою методикою визначимо основні способи забезпечення інвестуємих коштів і відповідне значення коефіцієнта забезпеченості інвестицій:

1. Інвестиції, забезпечені ліквідною застрахованою заставою, яка враховує ліквідну вартість заставного майна та забезпечує по ліквідній вартості можливі витрати на стягнення на заставлене майно (К_з = 1).

2. Інвестиції, забезпечені заставою, якій притаманні три з чотирьох ознаки:

– застава ліквідна;

– застава застрахована;

– при калькуляції вартості застави врахована її ліквідність;

– за ліквідною вартістю застава забезпечує, крім суми інвестиційних коштів, можливі витрати зі стягнення на заставлене майно (К_з = 0).

3. Інвестиції, забезпечені заставою, якій притаманні будь-які дві з чотирьох вказаних у другому пункті ознаки (К_з = 0,8).

4. Інвестиції, забезпечені заставою, якій притаманна одна з вказаних у другому пункті ознака (К_з = 0,7).

5. Інвестиції, частково забезпечені заставою зі всіма притаманними їй ознаками, а частково забезпечені гарантією або поручительством надійної, у фінансовому відношенні, стійкої та платоспроможної фірми (К_з = 0,6).

6. Інвестиції, частково забезпечені заставою з неповним переліком вказаних у другому пункті ознак і частково забезпечені гарантією або поручительством іншої фірми (К_з = 0,5).

7. Інвестиції, забезпечені гарантією або поручительством надійного, у фінансовому відношенні стійкого та платоспроможного підприємства (К_з = 0,4).

8. Інвестиції, забезпечені гарантією або поручительством підприємства, фінансове становище або платоспроможність якого викликає сумніви (К_з = 0,3).

9. Незабезпечені (бланкові) інвестиції у підприємстві, яке має реальні джерела повернення інвестуємих ресурсів, має стійке матеріальне та фінансове становище, добре відоме й має хорошу репутацію (К_з = 0,1).

10. Незабезпечені (бланкові) інвестиції у підприємстві, яке не має реальних джерел повернення інвестуємих ресурсів, не має стійкого матеріального та фінансового становища, є маловідомим і не має гарної репутації (К_з = 0).

Дана градація є певною мірою умовною, однак вона дозволяє відповідальному працівнику достатньо чітко визначити ступінь ризику щодо інвестуємих ресурсів.

Банківський маркетинг при визначенні коефіцієта, який враховує забезпеченість, покликаний вирішити за допомогою маркетингових досліджень наступні задачі:

1. Визначити види майна та майнових прав, що є найбільш ліквідними на дату розглядання та вивчення інвестиційного проекту, для забезпечення його ліквідною заставою, вказати очікуємі тенденції у зміні ліквідності.

2. Визначити коефіцієнти ліквідності майна та майнових прав, що застосовуються до заставного майна для розрахунку ліквідної вартості.

3. Визначити перелік страхових компаній, які є найбільш надійними та перспективними. Страхові поліси саме цих компаній повинні підтвердити, у випадку необхідності, факт наявності страховки на конкретний вид заставного майна.

4. Визначити перелік перспективних підприємств, гарантії та поручительства яких признаються такими, що можуть служити надійним забезпеченням інвестиційного проекту.

Для визначення індивідуального коефіцієнта, який враховує перспетивність конкретного позичальника (К_П), пропонується використовувати наступний метод. Визначається десять основних критеріїв, які характеризують потенційного позичальника. За відповідність потенційного позичальника певному критерію нараховується число 0,1. Сумарна кількість критеріїв, що відповідають позичальнику, помножене на 0,1 буде відповідати значенню К_П. Таким чином, максимальне значення К_П = 1, мінімальне – 0. Мінімальне значення свідчить про те, що за індивідуальними якостями потенційний позичальник є неперспективним, а його кредитування – недоцільним.

Критерій перспективності інвестиційного проекту класифікується наступним чином:

– наявність реального інвестиційного проекту (бізнес-плану), який має перспективу у майбутньому. Під реальністю розуміється аболют-на економічна самостійність усіх складових ланцюгів і ланок проекту з мінімальною кількістю умовностей, взаємозаліків, бартерних відносин. Даний інвестиційний проект повинен гармонійно вписуватися у економічні процеси, які відбуваються в економіці з урахуванням динаміки і перспектив його розвитку. Вказаний проект повинен представлятися самим позичальником;

– достатній рівень кваліфікації персоналу позичальника, який дозволяє здійснити інвестиційний проект, а також наявність достатньої кількості кваліфікованих кадрів (визначається у результаті спілку-вання відповідального співробітника комерційного банку з керівником підприємства);

– наявність стійкого становища на конкретному сегменті ринку. Суттєву роль тут відіграє стійкість зв’язків з поставщиками та користувачами потенційного позичальника, історія співпрацювання та перспективи розвитку;

– кредитна історія інвестуємого підприємства (реципієнта), яка включає питання про використання кредитів підприємством раніше, своєчасності повернення боргів;

– наявність або відсутність у позичальників кредитів інших банків або іншої форми співпраці з ними (наявність кредитної лінії, взаємний облік векселів і т. д.). Очевидним є те, що до позитивного критерію відноситься відсутність у позичальника кредитів інших банків або інших форм співпраці з ними;

– наявність інших (які відрізняються від вказаних у інвестиційному проекті) джерел повернення інвестуємих коштів. Такими джерелами можуть бути результати від здійснення господарських операцій, не зазначених в інвестиційному проекті, або зазначених, але не здійснюваних позичальником за рахунок власних обігових коштів, загальне фінансове становище;

– репутація потенційного позичальника. Сюди входить його законослухняність, регулярність виплати податків та інших обов’язкових платежів, факти про наявність або відсутність позовних заяв або заяв про банкрутство підприємства, якість оформлення засновних, правовстановлюючих та інших юридичних документів підприємства та багато іншого;

– перспективність галузі народного господарства, в яку планується інвестувати кошти відповідно з проектом;

– комунікаційність керівників підприємства. Сюди відноситься лояльність при проведенні переговорів, дипломатичність керівників, додержання ділового етикету, прагнення до співпраці і т. д.;

– соціально-економічний фактор. Даний критетій відіграє особливу роль, оскільки він враховує так звану суспільну корисність інвестиційного проекту. Природньо, що при інших рівних показниках ефективності інвестиційних проектів малого підприємства з числом працівників 20 чоловік і промислового підприємства, де працює 1 000 чоловік, перевагу потрібно надати останньому оскільки буде охоплена суспільно корисною працею більша кількість людей. Аналогічні порівняння можна проводити з підприємствами, які випускають екологічно чисту продукцію або використовуючих більше коштів для захисту навколишнього середовища.

Банківський маркетинг при визначенні коефіцієнта КП покликаний вирішувати наступні задачі:

1. Аналіз запропонованого інвестиційного проекту, визначення його реальності, відповідності мети запропонованого інвестиційного проекту загальноекономічним тенденціям і перспективам.

2. Визначення критеріїв перспективності галузі народного господдарства, в яку планується інвестувати кошти, та роль конкретного підприємства в даній галузі. Визначення перспектив розвитку як самої галузі, так і потенційного позичальника як представника галузі.

Після перерахунку коефіцієнтів ефективності інвестиційних пректтів формується пріоритетний ряд підприємств – потенційних позичальників (реципієнтів). Дана методика розрахунку коефіцієнта ефективності інвестиційних проектів дозволяє не тільки сформувати ряд пріоритетності, а й наглядно продемонструвати, а у випадку необхідності, розраховувати та прогнозувати вплив тих чи інших чинників та умов на ефективність інвестиційних проектів конкретних підприємств. Для самого ж підприємства можна визначити, на яку сторону своєї діяльності необхідно звернути увагу для того, щоб увійти у перелік інвестиційно привабливих реципієнтів. Все це дозволяє розраховувати та прогнозувати вартість інвестиційних ресурсів.