Форма державного правління
Шестопалова Л. М.
Форма державного правління визначається:
– порядком утворення;
– структурою вищих державних органів влади й управління;
– взаємодією вищих державних органів влади й управління.
Основні форми державного правління:
– монархія і
– республіка.
Монархія – форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи – монарха (фараона, царя, короля, шаха, імператора) і, як правило, передається у спадок серед представників правлячої династії або формується іншим шляхом.
Юридичні ознаки монархії:
а) безстроковість влади монарха;
б) володіння монархом владою за спадком по праву крові;
в) монарх представляє державу не за дорученням, а за власним правом;
г) непідпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб’єктам (у необмежених монархіях).
Групи монархій:
– необмежені (абсолютні);
– обмежені.
Необмежені (абсолютні) монархії – монархії, за яких влада монарха ніким і нічим не обмежена, коли в країні не існує ні державних органів або інших організацій (повна відсутність будь-яких представницьких установ), ні законів, що могли б якоюсь мірою змінити або скасувати волю монарха.
Різновиди необмеженої монархії:
а) деспотична монархія – влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством (у державах рабовласницького типу на Древньому Сході: Єгипет, Вавілон, Ассірія тощо);
б) абсолютна монархія – монарху вже не надаються божественні почесті, але за ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його належністю до правлячої династії, яка, як вважається, вищу владу в державі отримала від божества (характерна для більш пізніх часів і свого розквіту досягла в епоху феодалізму: царська Росія, сучасна Саудівська Аравія).
Обмежена (конституційна) монархія – монархія, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується приписами законів і повноваженнями певних державних органів.
Обмежена (конституційна) монархія – різновид монархічної форми правління, при якій влада монарха обмежується компетенцією інших державних органів.
Різновиди обмеженої монархії:
а) дуалістична монархія – монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом (характерна для періоду переходу від феодалізму до капіталізму і є своєрідною спробою примирення інтересів відживаючого класу феодалів (в особі монарха) і нового пануючого класу – буржуазії (в особі парламенту);
б) парламентська (конституційна) монархія – влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, а за ним лише формально зберігається статус глави держави, але виключно з представницькими повноваженнями, проте виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний (абсолютна більшість сучасних монархій – що обумовлено національними традиціями, живучістю певних символів: Англія, Швеція, Японія тощо).
Республіка – форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.
Республіка – форма правління, де верховна влада в державі здійснюється колегіальним виборним органом.
Юридичні ознаки республіки:
а) обмеженість терміну повноважень усіх органів державної влади;
б) виборність і відповідальність глави держави;
в) можливість представництва держави лише за дорученням парламенту чи виборців.
Різновиди республік:
– аристократична республіка – право брати участь у виборах вищих органів влади формально належить лише вищим верствам населення;
– демократична республіка – право участі у виборах вищих органів влади належить усьому населенню країни, що досягло певного віку.
Види республік:
а) президентська республіка – повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президентові, який обирається населенням шляхом прямих чи непрямих виборів (а іноді за особливою процедурою) і формує уряд (є його главою), що, як правило, йому підзвітний, здійснює виконавчу владу і не несе повної відповідальності перед парламентом, а законодавча влада належить представницькому органу (парламенту), а президент має право вето (як президентські республіки сформувалися у США, Франції, Аргентині, Ірані тощо, але з часом втратили свої класичні ознаки в результаті переходу ряду раніше виключно президентських повноважень до парламенту);
б) парламентська республіка – здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує повністю відповідальні перед ним уряд та інші вищі органи державної влади (Італія, Греція, Індія тощо), проте можливе існування поста президента, який обирається не населенням, а парламентом і йому підзвітний та має переважно представницькі функції (ФРН, Індія); уряд формується з представників партій, що одержали більшість у парламенті; уряд підзвітний парламентові; парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за собою його відставку;
в) змішана (парламентсько-президентська або президентсько-парламентська) республіка – має ознаки як парламентської, так і президентської республік, коли парламент набуває певні повноваження з контролю за діяльністю обраного народом президента, що стосуються діяльності останнього щодо формування уряду і здійснення ним виконавчої влади, а також за певних умов парламент набуває і право усунути президента з посади, проте за президентом зберігаються широкі повноваження по формуванню і керівництву діяльністю уряду. Іноді президент має право дострокового розпуску парламенту і призначення нових виборів його складу.
Види сучасних європейських республік:
– парламентські та парламентсько-президентські республіки (Австрія, Албанія, Бельгія, Болгарія, Великобританія (законсервована монархія), Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія (парламентська монархія), Італія, Латвія, Литва, Нідерланди, Норвегія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Чехія, Швеція, Швейцарія, Естонія);
– президентські та президентсько-парламентські республіки (Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Кіпр, Македонія, Молдова, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Югославія).
Зміст державного правління – політична культура суспільства, менталітет нації, історична традиція, спадщина, професіоналізм політикуму – персонального складу самої влади.