Поняття та елементи політичної системи суспільства

Шестопалова Л. М.

Розуміння політичної системи як суспільного явища:

– широке;

– вузьке.

Вузьке розуміння політичної системи – визначення політичної системи виключно як сукупності суб’єктів, які беруть участь у реалізації політичної влади, тобто в управлінні справами суспільства.

Широке розуміння політичної системи – вся сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, пов’язаних з відносинами, що виникають з приводу здійснення політичної влади (вся система функціонуючих у суспільстві інститутів, організацій, установ, громадян (особистостей), а також механізми керівництва й управління, за допомогою яких здійснюється політична влада).

Елементи політичної системи суспільства:

– матеріальні;

– нематеріальні.

Система матеріальних елементів політичної системи суспільства – суб’єкти (носії) політики, які безпосередньо беруть участь у здійсненні політики – в управлінні справами суспільства.

Суб’єкти політики:

– народ;

– населення певної частини території держави;

– класи;

– нації;

– соціальні прошарки;

– держава (законодавчі, виконавчі, судові органи та їх посадові особи);

– певні об’єднання громадян (політичні партії і рухи, деякі громадські та релігійні організації);

– громадяни (людина політична).

Об’єднання громадян – добровільні громадські формування, створені на основі єдності інтересів їх членів для спільної реалізації своїх прав і свобод.

Політична система суспільства – лише ті об’єднання громадян, які:

а) мають на меті забезпечення своїм членам участь в управлінні суспільними справами, тобто головною метою їх створення є участь у політичній діяльності (політичні партії);

б) створюються не для участі в політичній діяльності, а для забезпечення інших соціальних (інтелектуальних, економічних, побутових тощо) потреб та інтересів громадян, але, відповідно до законодавства, можуть брати участь у політичній діяльності для досягнення своїх неполітичних цілей. Таким чином, для цієї категорії громадських об’єднань політична (управлінська в масштабах суспільства) діяльність не є основною метою їх утворення і функціонування, а виступає лише одним із засобів забезпечення задоволення інтересів і потреб їхніх членів (професійні спілки).

Риси громадських організацій:

– добровільність;

– самоврядування;

– самофінансування;

– самоокупність;

– мета об’єднання – легітимне здійснення прав, свобод і законних інтересів громадян.

Професійні спілки – об’єднання, що створюються для забезпечення задоволення економічних інтересів і потреб трудящих, однак вони також займаються різними формами політичної діяльності, яка спрямована на забезпечення удосконалення умов праці, відпочинку, соціального забезпечення трудящих тощо (наприклад, під час виборчих кампаній).

Громадські об’єднання – добровільні формування людей, що виникли на основі спільності інтересів відносно реалізації прав і свобод у результаті свідомого волевиявлення.

Види громадських об’єднань:

а) за порядком утворення та формами діяльності – громадські організації, органи громадської самодіяльності, політичні партії, громадські рухи;

б) за критеріями членства – з формально фіксованим членством, з нефіксованим членством;

в) за внутрішньою структурою – централізовані та нецентралізовані;

г) за соціальною сферою діяльності – політичні, економічні, наукові, екологічні, творчі, національно-культурні, вікові та ін.;

г) за територіальністю (межами діяльності у просторі) – місцеві, загальнодержавні, міждержавні, міжнародні;

д) за соціально-правовим статусом – легальні, нелегальні;

е) за соціальною спрямованістю – прогресивні, консервативні, реакційні;

є) за кількістю членів – масові, елітарні.

Політичні партії – зареєстровані згідно із законом добровільні об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах.

Політична людина – особа (індивід), що є громадянином певної держави і бере будь-яку участь у політичному житті суспільства.

Нематеріальні елементи політичної системи суспільства:

1) політичні принципи та норми – основоположні ідеї та конкретні правила, що регулюють політичні відносини між народами, націями, соціальними групами, партіями й іншими учасниками політичних відносин;

2) політичні відносини – врегульовані політичними нормами стосунки між суб’єктами політики, у процесі яких ці суб’єкти набувають і реалізують права і обов’язки. Політичні відносини включають, насамперед, реалізацію політичних функцій, що є основним напрямом діяльності суб’єктів політики;

3) політична свідомість, політична психологія, політична ідеологія та політична культура.

Складові політичних норм – відповідні норми права, норми політичних партій і громадських організацій (корпоративні норми), політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя.

Політичні норми:

– регламентують необхідну поведінку суб’єктів у певних межах відповідно до конкретної політичної ситуації;

– є засобом політичної оцінки соціальних явищ;

– передбачають політичну відповідальність суб’єктів політики за їх порушення.

Політична відповідальність – вид відповідальності, яка настає не тільки за протиправні дії, а й за політичний недогляд, необачність, нерішучість тощо

Політичні санкції – осуд, позбавлення довіри, припинення діяльності, розпуск, відставка, ліквідація громадського об’єднання, заборона діяльності політичної партії, відмова в реєстрації, попередження тощо.

Функції діяльності суб’єктів політики:

а) політичне цілевизначення;

б) владнополітична інтеграція суспільства;

в) регулювання соціально-політичної діяльності;

г) забезпечення цілісного впливу управління на суспільні процеси.

Політичний процес і політичний режим – результат здійснення функцій діяльності суб’єктів політики.

Політичний процес – сукупна діяльність усіх суб’єктів політичних відносин, спрямована на формування, функціонування або зміну політичної системи суспільства.

Основні форми виявлення політичного процесу:

– прийняття політичних рішень;

– виконання політичних рішень;

– децентралізація влади;

– організація і здійснення контролю за діяльністю та розвитком політичної системи в цілому та її елементів.

Політичний режим – політична обстановка в суспільстві, що реально складається і характеризується якісно та кількісно ступенем участі народу, націй, соціальних прошарків і груп, а також громадян у політичному житті суспільства та держави, методами здійснення політичної влади.

Політичний режим – сукупна діяльність усіх суб’єктів політичних відносин, націлена на формування, зміну, перетворення і функціонування політичної системи суспільства, здійснення політичної влади. (Державно-правовий режим – складова форми держави (!)

Політична свідомість – рівень знання та оцінка особою політичного буття, які реально впливають на вибір нею варіанта поведінки відповідно до індивідуальних і суспільних політичних інтересів.

Політична свідомість – ідеї, теорії, погляди, переконання, почуття, настрої, звички, спонукання відносно чинної чи бажаної політичної системи суспільства.

Політична психологія – узагальнена система почуттів, звичок, потреб, емоцій, настроїв та уявлень людей стосовно стану та перспектив розвитку політичного життя суспільства.

Політична ідеологія – систематизований вираз поглядів держави, соціальних прошарків і груп, усього населення країни на політичну організацію суспільства, форму держави, відносини між різними політичними суб’єктами, їх роль у житті суспільства, відносини з іншими державами і націями.

Складові політичної ідеології:

– відповідні ідеї;

– теорії (глибокі обгрунтовані узагальнені та апробовані погляди);

– концепції (глибокі смислові напрями);

– доктрини (авторські) тощо.

Політична культура – рівень утілення в реальну поведінку суб’єктів політики принципів і норм, що регламентують політичні відносини в суспільстві.

Політична культура – ідеологічні і психологічні характеристики й оцінки людиною політичного буття, вибір варіанта поведінки відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів.

Політична діяльність – важливий системотворчий чинник у політичній системі, повсякденна поведінка суб’єктів політики у сфері політики, яка пов’язує і забезпечує взаємодію всіх складових політичної системи.

Політична система суспільства – система матеріальних і нематеріальних елементів, які функціонують і взаємодіють у сфері управління справами суспільства, тобто при здійсненні політичної влади.

Типи політичних систем суспільства:

1. За змістом і формами правління:

– ліберальні демократії;

– комуністичні системи;

– традиційні системи (олігархії);

– популістські системи (у країнах, що розвиваються);

– авторитарно-консервативні системи.

2. За класовим принципом:

– рабовласницькі;

– феодальні;

– капіталістичні;

– соціалістичні (комуністичні);

– постсоціалістичні;

– сучасно-демократичні.

2. За типом політичної культури та розподілом політичних ролей:

– англо-американська система;

– євопейсько-континентальна система;

– доіндустріальна та частковоіндустріальна системи;

– тоталітарні системи.

Структура політичної системи:

– Інституціональна (партії, держава, ЗМІ, церква);

– Нормативна (політика, право, мораль, символи);

– Комунікативна ( конференції, зустрічі, виступи);

– Культурна (релігія, ментальність);

– Функціональна (примус, згода, авторитет, насильство).

Функції політичної системи:

– політична соціалізація (збереження моделі політичної системи);

– адаптація (пристосування до середовища, селекція еліт);

– дистрибутивна (розподіл цінностей та ресурсів);

– екстракційна (отримання ресурсів);

– регулятивна (контроль і регулювання);

– реактивна (реагування на зміни у суспільному житті).

Ознаки політичної системи України:

а) Україну проголошено демократичною правовою соціальною державою;

б) уся повнота влади належить народові;

в) державна влада здійснюється за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

г) в Україні проголошено принцип верховенства права;

г) суспільне життя базується на засадах політичного, економічного й ідеологічного плюралізму;

д) пріоритетними визнаються загальнолюдські цінності, права і свободи людини та громадянина;

е) держава відповідає перед людиною і суспільством за свою діяльність.

Шляхи вдосконалення політичної системи України:

– удосконалення співвідношення громадянського суспільства та його політичної системи як змісту та форми;

– децентралізація влади, забезпечення широких правових і матеріально-фінансових можливостей управління на місцевому рівні;

– удосконалення партійно-політичного буття (зменшення кількості партій, укрупнення їх членства, уточнення їх пріоритетів, збільшення числа тих, хто їм співчуває);

– удосконалення ролі профспілок та набуття ними реальної сили, пошук справжніх лідерів;

– створення реального суспільства вільних і захищених людей;

– підвищення рівня розвитку виробничих сил, технічного оснащення, прискорення прогресу;

– поліпшення можливостей дотичності всього народу до духовності, науки, інформації;

– загальне та беззаперечне слідування праву;

– загальне устремління до соціального ідеалу, вироблення реальної загальнонаціональної ідеї.