2 дія
Богдан-Ігор Антонич
Верховина. Галявина на одному з гірських горбів. Праворуч видніє здаля вхід до печери й злами скель. Позаду трохи ліворуч видно схил горба, так що можна частинно бачити, коли на нього входять чи з нього сходять. Здалеку ліс. Тут і там декілька каменюк. Біля одної праворуч, спертий на лікті, напів сидить, напівлежить Довбуш. Посередині на мураві розтаборилась як-небудь, без ладу, ватага опришків. Осторонь клунки з добром. Здалеку з лісових пасовиськ іржання коней. Дехто з опришків сидить, дехто лежить. Передвечірній час.
Хор опришків
Прийде вечір – вірний друг,
втихне дня прощальний спів.
Нам, бездомним, дім навкруг,
скельні лігва – дім орлів.
Прийде вечір – вірний друг.
Зір і долі не збагнеш.
Всі заснем, заснем навкруг,
тільки варта не засне.
Довбуш вмішується знехотя, відрухово, до хору опришків і затягає разом з ними.
Воле, воле – світ цей без меж,
воле, воле – птахів без хат,
воле, воле – ти нас ведеш,
воле, воле – вільним вмирать!
Перший опришок
Ну, хвала Богу,
Богородчани вже далеко за нами!
Другий опришок
Чорт не здігнав би
і не знайшов до нас дороги.
Перший опришок
Чорт ні, але люди можуть.
Баюрак
(зачувши, схоплюється)
Гей – там! На чортову маму!
Покрутило б язики вам, як сухе листя!
Тут заходять тільки ведмеді й опришки,
але не люди.
Хто ще дурну слину м’яти в роті сміє?
Другий опришок
Коли ватажок із нами,
ніхто нам нічого не вдіє.
Баюрак
Ватажок, не ватажок,
із нами, не із нами,
з чорними синами,
але коли ти опришок, так будь опришок.
Що кому – і так від свого не втечеш,
скоріше, пізніше,
потрапиш на свій пай.
Чорт на дуду, ти на дуду грай!
Не розміняє баба твоєї сили,
скоріше, пізніше,
кат тебе, голубе, приголубить,
приколише.
Хор опришків
Хай слимак – з заліза гак –
поміж ребра круто впруть,
хай червоні сльози ллють,
хай з рушниць палючий мак,
башта, дівка, чорт і кат,
доля вже кому така!
Свого паю не втекти,
завжди найдорожча ти:
Довбуш встряває й собі, як перше.
Хор опришків з Довбушем
Воле, воле, незаймана воле,
воле, воле, наша воле!
Довбуш підноситься й виступає перед гурт опришків.
Довбуш
Хлопці, відпочили вже?
Хор опришків
Відпочили, пане ватажку,
готові хоч би зараз в дорогу!
Довбуш
Еге ж?
Хор опришків
Їй-богу!
Хоч би ще цієї ночі,
хоч би вдруге на Богородчани,
чи на інше яке чортове кубло!
Довбуш
Хвацькі легіні, аж серце тішиться.
Чудово!
Але цієї ночі буде ще надто скоро.
І нам теж щось належиться,
не правда ж?
Твоя правда, ватажку, як завжди.
Довбуш
Бо таки натомились ви здорово,
що й казати, робота була небуденна
і напустили ви своєї й чужої крові,
як з відра.
(Задумується).
Але може так і треба,
може, так і треба…
Хор опришків
Не боїмось нікого й нічого, пекла, ні суду.
Довбуш
(більш до себе, як до опришків)
Хто має право нас судити?
Богородчанський пан не пан був, а тварюка.
До неба кличе кров, але й до неба
кличе й кривда, кличе й людська мука.
Хто має право мене судити?
Не люди, напевне, не вони,
не ті, що схоплених нас судять.
Над ними самими треба суду.
І ми люди, і вони люди,
всі ми з глини,
але людські серця з воску й міді.
Від доброти, як від проміння, м’якнуть у віск,
але від кривди холонуть і ціпеніють,
тверднуть у мідь.
Ці гори, ці ліси, ці долини
ще пам’ятають давню славу.
Це наша спадщина по предках, по батьках.
Тут кожний з нас, як кому завгодно,
вільний жити міг
і на чуже ніхто не був голодний,
але хто кликав їх
із їхнім ладом і з їхнім правом?
Не тісно нам колись було,
та тепер тісно стало.
Хто має право нас судити?
(по хвилині)
Але не час, не місце тут
на ці поуки.
Хто пішов за мною,
знає, що його жде.
Хор опришків
Коли лиш Довбуш нас веде,
на все із ним готові.
Довбуш
Не проливати зайво крові!
Скільки в Богородчанах залишилось?
Баюрак
Наших двох, слуг і вартових,
може, й учетверте стільки.
З десяток чортові післали душ.
Хор опришків
Гаряча ніч була, ватажку!
Довбуш
Із вами я спокійний. Не важко
чи перед Бога, чи чорта на суд,
коли друзі прекрасні у лаві
услід з тобою йдуть.
Коли, мов сокіл, проводир,
байдуже: в небо – в пекла вир!
Довбуш
(по короткій перерві)
А тепер поділимо здобич,
тільки над’їде друга частина ватаги.
Баюрак
За мить тут будуть, тільки ще не видно.
Довбуш
(проходжується)
Але пам’ятайте, хлопці,
таляри спокуслива річ.
Опришок бере їх, коли захоче, як і жінки,
але не зв’язується ні з одними, ні з другими.
Баюрак
Таляри з бляхи, жінки з воску,
бляха стирається, віск мнеться.
По деякому часу вже не до вжитку.
Хор опришків
Ха-ха-ха…
Довбуш
Ex, ти старий падлюко,
ще досі не вигоріло в тобі чортове полум’я!
Опришки сміються. Довбуш, проходжуючись, відходить осторонь, праворуч. Задуманий. Опришки затягають своєї.
Хор опришків
Хай хробак залізний – гак –
в башті мук між ребра вб’ють,
хай червоні сльози ллють –
краплі олива до віч,
петля, дівка, кат і чорт,
що кому від долі – от!
Ні, від лиха не втекти,
завжди найдорожча ти.
Довбуш з хором
Воле, воле, незаймана воле,
воле, воле, наша воле!
(по хвилині)
Перший опришок
А тих як немає, так немає.
Ватага поділилась на два гурти,
щоб легше було втекти від погоні.
Ми вже давно тут, а їх ще не видно.
Може, їм що скоїлось?
Другий опришок
Не крячи дурниць! Як тобі не стидно?
Перший опришок
Бо теж легкодушно було Орфенюкові
давати провід. Молодик, ватажків любимчик,
гей-гей, соколя, аж рветься, але де в нього досвід.
Баюрак
(перегукує)
Хто знову? Не крути язиком,
як зсохлою бадилякою!
Відлетів би тобі з пелехатої пики,
мов сопляк із стріхи!
Хор опришків
Ха-ха-ха…
Другий опришок
(схоплюється)
Їдуть вже!
(Може бути умовлений сигнал). Усі опришки зриваються, метушаться й повертають голови в сторону плаю, що веде схилом горба на його верх. Дехто прикладає долоні понад очі. Довбуш повертається за ними, куди спокійніше.
Хор опришків
Справді, вже їдуть!
Усі як один! Славно!
Під горбом зсідають з коней.
Здіймають клунки. Несуть.
Полонянка між ними. Ex, квіточка красна!
Славно, Орфенюк, веди!
Довбуш
(усміхаючись)
Спокійно, хлопці, не так гаряче!
Хор опришків
Вже йдуть!
Баюрак
А Орфенюк за тою шляхтянкою,
мов сновида за місяцем.
Хор опришків
Славно, хлопче!
Баюрак
А голова на шиї, мов соняшник на бадилині,
крутиться за сонцем спідниці.
Хор опришків
Ха-ха-ха… От пустунчик!
Довбуш
(з усмішкою)
Спокійніше, товариство, спокійніше!
Баюрак
(повертаючись до Довбуша)
Пане ватажку, треба
провірити, чи товар (крам) ненарушений.
Хор опришків
Ха-ха-ха.
Найперше виходять на верх декілька опришків з бесагами. Приносять другу частину здобичі. Складають її у правий кут.
Довбуш
Баба ласа річ, але таляри ще спокусливіші.
Треба подивитись!
Відходить у правий кут, де опришки, що принесли клунки, здають йому звіт з дороги. Видно, як плаєм на схилі йде Кастелянша. Виходить на горб. За нею декілька кроків задивлений у неї Орфенюк. Згодом ще кілька опришків.
Хор опришків
(махаючи долонями й топірцями)
Славне товариство! Славне, Орфенюк!
Кастелянша виходить на середину. Роздивляється в усі сторони не надто збентежена.
Кастелянша
Ох, це тут кубло цього Довбуша.
(роздивляється, по хвилині)
Опришки, що ось тільки прийшли, мішаються у гурт із давніми. Одні одним швидко розказують. Жваві жести. Орфенюк стає ліворуч, трохи окремо, дивиться на Кастеляншу. Баюрак трохи виступає з гурту.
Баюрак
Ох, красна панська чічка,
так кортить до ватажка-сокола?
А ми що? Може, гірші?
Тільки подивись: хлопці, як смереки.
Кастелянша
Та я найдужчого, найславнішого
з вас хочу побачити, Довбуша,
що про нього стільки розказують.
Ведіть мене до нього!
Баюрак
Пождіть, панянко, зараз повернеться,
тільки провірить здобич.
Кастелянша
Mon Dieu! Що за нетакт!
Я чула: це опришок – chevaliér,
а він найперше клопочеться грішми,
та тільки згодом дамою.
Опришки потрохи присовуються ближче й придивляються до Кастелянші з невкриваною цікавістю.
Орфенюк
(більш до себе, з захватом)
Прекрасна, наче вимальована на іконі!
Баюрак
(з другої сторони, теж наче до себе)
Ну, кізонько, хоч старий,
але ще погуляв би.
Орфенюк
Які в неї білі долоні!
Лиш раз такі бачив на іконі,
що її матуся із скиту привезли.
Баюрак
Як вона чудно пахне!
(Кривить обличчя й зітхає кумедно).
Хор опришків
Як вона чудно пахне! Ха-ха-ха…
Кастелянша
Mon Dieu! Чи ці мурла показились?
Орфенюк
Як вона мусить кохати!
Баюрак
Гей, кізочко, може б, гречний танець?
Хор опришків
Може б, погуляти?
Кастелянша відступає трохи назад.
Хор опришків
У нас також палкі коханки,
дівчата й молодиці, як вогонь,
кохають і милують аж до болю п’янко,
але таких
гладких
долонь
немає в них,
о кастелянко!
Опришки заточують півколо. Поволі наближуються до Кастелянші, мов обруч, що затіснюється. Сяють у них пристрасно очі. Кастелянша бентежиться.
Кастелянша
Ох, як смердять їхні сорочки,
вже не видержу!
Хор опришків
Але таких
струнких,
тонких
долонь
немає в них,
о кастелянко!
Кастелянша
Mon Dieu! Я безборонна дама!
Півкола опришків вже зовсім близько. Баюрак хоче зловити її за руки, але тоді схоплюється Орфенюк, що ввесь час стояв від гурту осторонь, швидким жестом добуває з-за пояса пістоля й проскакує з ним до Баюрака.
Хор опришків і Кастелянша
(скрикують)
О-о-о-о…
Баюрак скручує Орфенюкову долоню, постріл іде вбік, старий опришок хватає молодика за груди й кидає ним об землю.
Баюрак
Щеня! На мене?
Довбуш, почувши постріл, вибігає на середину сцени й розділює обидвох. З очей б’є вогонь гніву.
Довбуш
Як ви сміли?
Усі опришки, похнюпившись, зашарівшись. слухняно відступають.
Кастелянша
(зітхає)
Що за пригода!
З охотою зомліла б!
Яке це було б стилеве,
невинна дама мліє між страшними
опришками, тільки боюся, що в них немає
овер’янових крапель.
Довбуш
(злегка вклонившись)
Гарна пані, вибачте цю прикрість!
Кастелянша
Дуже радо. Це ви той славний Довбуш?
Довбуш
Так. Як тут стою перед вами.
Кастелянша
Яка прекрасна пригода!
Думала, що тільки на Корсиці
можна таку пережити.
Заблукана в лісах каруца, зламане колесо,
напад опришків, я безборонна в полоні
жорстоких розбишак, чвал погоні,
і ось являється лицарський chevaliér
і мене визволяє.
Довбуш
Тільки простіть, красна пані, я ж опришок,
а ніякий шваль, ніякий кравець.
Кастелянша
Борони Боже! Як так можна зрозуміти!
Ви ж не звичайний опришок, ви князь верховини,
слава про вас лине
луною навкруги.
Про вашу відвагу і чемність для дам…
Довбуш
А так! Бояться і пани
мене. Це знаю сам.
Кастелянша
Довкола дикі скелі,
сплять ліси під віялами хмар.
Наче англійський парк
у стилі romantique.
Довбуш
Не розумію, пані.
Кастелянша
Баранчики хмарин на небі,
мов стріли з луків, линуть лані,
тут золотий ще вік.
Культурою ще не зіпсовані
ефеби, тільки…
Довбуш
Тільки?
Кастелянша
Погано сорочки смердять.
Довбуш
Ну, дарма!
Кастелянша
Мов на старинних урнах,
нагадуються образи:
чутливі пастухи із сопілками,
хлюпоче джерело об камінь.
Тут можна жити так безжурно…
Довбуш
Та тих чутливих пастухів
женуть до праці карбачами.
Так нас зродила кривда й гнів
і вигнала лісами.
Кастелянша
Яке це дивне!
Шляхетний ватажку, в вас мусить бути
якась трагічна таємниця,
у серці рана…
Ви ж le brigand romantique!
Довбуш
Зовсім не знав, що я той якийсь…
Перший раз це чую.
Кастелянша
Ох, розумію добре:
стріла Купідона.
Збиточний Купідон. Ну, ну…
Довбуш
Не знаю цього пана.
Кастелянша
Це ж пустун-хлопчина
із золотоперою стрілою.
Ох, він чарує, й манить грою
і ранить…
Довбуш
Але ж мене ніяка куля…
Кастелянша
Чула, чула: не чіпає,
та Купідонова стріла
нікого не мине.
Довбуш
Навіть мене. Ха, ха, ха…
Що це за чари?
Кастелянша
Кохання!
На сльози Абеляра,
ви шляхетний ватажок
і нікого не кохали б?
Довбуш
Нікого.
(Задумується).
Що ж?
Кастелянша
Не вірю вам.
(Сміється й погрожує зальотно).
Ex, зводнику! Mon cher!
Десь на серця дні щось таке
маленьке, а вперте не застрягло?
Пригадайте собі. Може, десь…
може, колись… може, один раз…
якась пригода… Я ці речі добре знаю.
Довбуш задуманий мовчить.
Кастелянша
Ну, не згадали?
Довбуш
(вагаючись, задуманий)
Не знаю, пані.
Кастелянша
Так знай,
що кохання приходить нежданно,
не вгадаєш: коли, де і як.
Один погляд – і в серці вже рана,
і солодкий тріпочеться ляк.
Так, кохання – це дивна пригода,
раз в житті, часом два, часом більш.
Чи не хочеш, чи хочеш, та й годі,
мов топельник, поринеш у хміль.
Прилітає невловне, як подув,
приманливе, мов туга зозуль,
а заколе, то глибше від глоду,
болючіше від пестощів куль.
Легкокриле й сліпе, наче доля,
мов стріла із невидних долонь.
Не вважає, чи ранить, чи коле,
чи пече, не питає вогонь.
Ненадійно, знечев’я, ні з чого,
мов недуга, зла карта у грі.
Це музика, що манить до злого,
це музика зваблива, як гріх.
Був тверезий, та раптом вже п’яний,
мов сновида, що ходить у сні.
Це музика, що повна омани,
але й щастя буває у ній.
Хоч безвартне в житті, мов злий шеляг,
та не купиш його за скарби.
Зрадні чари ховає у трелях,
гне й ламає найдужчі дуби.
Був щасливий, мов птах, і веселий,
аж зустрінеш пустоти дитя.
Часом злине легке, як метелик,
часом нищить, мов буря, життя.
За весь час цієї пісні видно на Довбушевім обличчі гру почувань. Орфенюк, що, як і перше, стоїть збоку сцени осторонь задивлений у Кастеляншу, теж уважно прислухається її співові. Кожне з трьох що інше думає.
Терцет
Кастелянша, Довбуш і Орфенюк
Був щасливий, мов птах, і веселий,
аж зустрінув пустоти дитя.
Часом злине легке, як метелик,
часом нищить, мов буря, життя.
Неждано сигнали вартових за сценою, умовлений знак трубкою (трембітою, рогом, вистрілом). Коротка метушня. Всі здивовані, дехто наляканий.
Довбуш
Спокійно, спокійно, друзі!
(до Кастелянші)
Хтось до нас іде, може, навіть погоня.
Простіть, пані, що заховаємо вас,
поки знатимемо, в чому річ.
Зайдіть за оцю скелю!
Двоє опришків відводять Кастеляншу направо за найближчий скельний облаз. Опришки, що повернули голови в сторону, звідкіля пролунав остережливий знак, дивляться сторожко в далеч.
Хор опришків
Когось ведуть.
З лісу, плаєм
туди ідуть.
Видно, як схилом горба зліва йдуть два вартові з крамарем Пилипом. За хвилину виходять на сцену.
Довбуш
Це ви, куме Пилипе!
Стільки метушні,
а ні з чого, лиш через вас.
Ми тут навіть не пів дня,
а ви вже зайшли до нас!
Пилип
Привіт, пане ватажку!
Це так: слідами-слідами…
Довбуш
Мов хорт, за нами… Чудово!
Пилип
Моє слово – тверде слово!
Як обіцяв, прийшов на торг.
Добра, бачу, доволі… доволі…
Не беру на борг.
Довбуш
Звідкіля дізнались,
що в нас добро?
Пилип
По поході… не було б добра?
Ex, не жартуйте, ватажку!
Догадатись не важко.
Довбуш
Ви вже про похід… так швидко нас знайшли
Пилип
Хе-хе-хе… Та ж уся верховина
лунає про похід:
із Богородчан, мов грім, дзвенить,
від заграв рвуться коні
в клунях у тривозі…
А це схоплення в дорозі
кастелянової доні,
що з чужих країв недавно
вернулась. Славно, славно!
Чи я глухий, чи я сліпий?
Бий мене, сило Божа, бий!
Кастелян волосся рве,
хе-хе-хе…
Довбуш
Як ви все знаєте достоту!
Пилип
Самому маркота…
Хе-хе-хе…
Де ж вона, голубка,
пташинка-крушинка, де ж?
(Оглядає табір опришків, роздивляється хитро навколо).
Чи не ось там за скелею? Еге ж?
Сховали ціпочку. Хе-хе-хе…
Довбуш
(різко виступаючи)
Обережніш!.. Пилипе… Пилипе!..
Пилип
(злякавшись)
Що з вами, пане ватажку?
На святого Кузьму й Дам’яна…
Пане…
Я за торгом.
Довбуш
Не буде більше торгу!
Ніколи вже між нами!
Пилип
Що це?..
Довбуш
Дволична гра – небезпечна гра,
скінчиться раз!
Пилип
(хоче вдати сміх)
Хе-хе-хе. Чи вас вкусила муха?
На Святого Духа…
Довбуш
Знаю вас,
маю вісті…
Ви тут солодкі, мов мед,
гуцулам співаєте про мене,
торгуєте зо мною, а в місті…
від панів червінці, від старостів,
від війська заплата.
За мною вслід, мов тінь моя,
як вірний пес…
Скінчиться ваша лесть.
Слідкуєте за мною, щоб їм переказати.
(Добуває з-за пояса пістоля).
Кажіть: яку кастелян
обіцяв нагороду?
Пилип
(белькоче)
Пане ватаж…
Довбуш
Як хробака, зімну,
зітру в мазь, мов черв’яка, розтопчу…
(Хватає Пилипа за груди, пригнічує донизу, що той падає на коліна, корчиться й белькоче. Тоді прикладає дуло пістоля до чола).
Мови «Отче наш» і «Богородице Діво»
перед смертю!
Пилип
От-от-отче на-а-аш, і-і-іже є-си-си на небе-сіх-сіх, да-да-свя-тить-титься і-мя-мя Тво-є-є, да-да прий-прий-дет цар-цар-стві-е Твоє-є-є, да-да бу-бу-дет во-во-ля Твоя-я…
Довбуш
Скоріш! Не маю часу.
Пилип
я-ко на небе-си-си і на зем-лі, хліб-хліб на…
(Раптом здригається, мов нагадав собі щось, і розводить долоні).
Пане ватажку, ще маю вам щось сказати…
Дзвінка… знаєте, ця Дзвінка… з весілля,
з Космача… просила., благала… казала
переказати… що… що… вже умру, не брешу…
на мою матір…
Довбуш
(що ввесь час тримав Пилипа одною рукою за груди, а другою пістоля при його чолі, пускає його й пістоля ховає за пояс)
Дзвінка? Що кажеш? Дзвінка…
(Задумується).
Що вона робить?
Пилип
(з блиском надії в очах, швидко)
Тужить, марить, виглядає,
леліє, ниє чічка, нидіє голубка, в’яне,
хоче побачити раз, один раз,
один раз…
Довбуш
Ставай!
Пилип підводиться.
Пам’ятай, що це тільки ради неї…
Хай більше моє око тебе не бачить!
Пилип відступає. Відійшовши на край горба, кидає за себе погляд, повний зненависті, й відрухово затискає п’ястуки. Видно, як швидко сходить плаєм униз. Довбуш дивиться в далеч задуманий. Коли Пилип зник уже в долині, Довбуш бере ріг (трубку, трембіту, може бути вистріл) і дає знак. Опришки з усюдів схоплюються й гуртуються.
Довбуш
(кидає наказ)
В ряд!
(коли всі стали)
Хлопці, друзі!
Підете всюди за мною?
Хор опришків
Усюди, пане ватажку!
Довбуш
Куди б я вас не вів?
Хор опришків
Усюди, пане ватажку!
Довбуш
Хоч як було б небезпечно?
Хор опришків
Завжди, пане ватажку!
Довбуш
Так збирайтесь в дорогу!
Добро берем з собою.
Опришки миттю розбігаються, одні вантажать клунки, інші лагодять зброю, поправляють одяг на собі. Довбуш спокійний, рішучий, усміхнений, випрямлений. По хвилині кидає знов наказ.
Довбуш
В ряд!
Опришки стають.
Довбуш
Усі?
Хор опришків
Усі!
Довбуш
Готові?
Хор опришків
Готові!!
Довбуш
Вже йдемо!
Хор опришків
В якому напрямі?
Довбуш
В напрямі Космача!
В гурті опришків шепіт здивовання.
Баюрак
(виступає з гурту)
Пане ватажку! Як я старий друг…
Вже знаю…. це через цю бабу…
Пане ватажку! Баба це погуба…
баба зрадить… кожна баба… баба це…
Довбуш
(різко)
В ряд!
Баюрак замовкає й стає в ряд. Тоді видирається з гурту Орфенюк.
Орфенюк
(схвильовано)
Пане ватажку! Карайте мене,
але не йдіть, не йдіть!
Я мав лихий сон. Упала зоря і…
Не йдіть, не йдіть, не йдіть!
Довбуш
(лагідно)
Хлопче, що з тобою?
Ну, заспокойся! Цур тобі!
Не будь дитина! Знаю,
що небезпечно, що всюди погоня…
але не бійся, як я Довбуш, не бійся!
Ну, йдемо вже!
Орфенюк повертається до гурту. Тоді вибігає з-за скелі Кастелянша з простягнутими долонями.
Кастелянша
Ох, mon Dieu, про мене забули!
Довбуш
(сміючись до Кастелянші)
Дійсно, були б забули.
Пані, їздите верхи?
Кастелянша
(здивована)
Що? – Ну, так!
Довбуш кличе порухом долоні Орфенюка. Той виступає.
Довбуш
(до Орфенюка)
Візьмеш пару коней
і відвезеш цю паню!
Лишиш її в Космачі у війта,
хай дістане сердега кастелянову нагороду.
Тільки…
(Приступає до Орфенюка й кладе йому долоню на плече).
Тільки дай слово, що не втечеш з нею,
не торкнешся її й повернешся!
Орфенюк
(напружує волю, хвилюючись по хвилині, рішуче)
Опришківське слово!
Довбуш
(по хвилині задуми, тихіше)
А в Космачі
ще зайдеш… до Дзвінки… і скажеш,
що прийду завтра під ніч…
Хай зрадіє…
Орфенюк відступає й несміливо підходить до Кастелянші.
Кастелянша
Ох, mon cher, вже прощаємось!
Mon brigand, mon corsaire. Яка дивна пригода!
Яка чутлива сцена,
наче в спектаклі про Картуша!
Ох… ох…
(Підносить хустинку до очей, згодом переходить перед рядом опришків, махаючи хустинкою та з віялом у другій долоні. Орфенюк іде за нею. На краю горба вона зупиняється).
Ще раз, adieu!
Кастелянша з Орфенюком сходять плаєм. Коли вже зникли, Довбуш повертається до опришків.
Довбуш
Ми теж уже в дорогу. Мусимо кружляти,
щоб не зустрінути погоні.
За день будемо на місці.
В ряд!., і вперед!
Опришки рядами, з топірцями, а дехто з рушницею на плечах, сходять поволі вниз з горба. Велике, криваве півколо заходячого сонця саме стає над плаєм, так що похід опришків, здається, потопає в багряній плямі сонця. До кроку співають марша.
Хор опришків
(разом з Довбушем)
Ідем, ідем поволі крок за кроком,
поволі сходим до долин із гір,
де наші лігва, мов орлів, високо,
сягають ввиш у край вітрів і зір.
Ідем, ідем, наш крок орлів побудить,
поволі сходим з верховин до сіл.
Тут вільний вітер, там покірні люди
впряглись в турботи, мов до плуга віл.
Ідем, ідем поволі крок за кроком,
поволі сходим із верхів’я вниз,
де ждуть жінки палкі й пломінноокі,
що кинуть все, щоб нас кохати лиш.
Ідем, ідем, де мирні й смирні люди
блаженне щастя п’ють, мов кислий хміль.
Хто став опришком – дім його усюди,
й ніде не має свого дому більш.
Ідем, ідем поволі, крок за кроком,
так за труною молодості йдуть,
але похміллям волі сяє наше око,
хоч знаємо: нас кат і башта ждуть.
Ідем, ідем поволі крок за кроком,
поволі сходим до долин із гір,
де наші лігва, мов орлів, високо,
стримлять увись в країну хмар і
Довбуш сходить останній.
Заслона
Примітки
Корсика (фр. Corses – острівна провінція Франції, розташована в Середземному морі біля західного берега Італії, на північ від Сардинії. Дикі гори Корсики часто були пристановищем розбійників.
Купідон – у давньоримській міфології – бог кохання у вигляді крилатого хлопчика з луком і стрілами.
Абеляр (Abelard, Abailard) П’єр (1079 – 21.4.1142) – французький філософ, теолог, письменник. Автор творів «Вступ до теології», «Так і ні», «Етика», «Діалектика» та ін. У центрі «Історії моїх бідувань» – трагічна любов до Елоїзи, учениці Абеляра, потім черниці. Збереглося листування Абеляра з Елоїзою й звернені до неї вірші латинською мовою. Історія цього кохання знайшла відгук у творчості багатьох письменників.
Картуш (Cartouche; справж. – Луї-Домінік Бургіньон; Louis Dominique Bourguignon; 1693 – 1721) – відомий французький розбійник. Образ Картуша часто використовували у художній літературі та у кіно.
Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 359 – 387.