Слово про полк піхоти

Богдан-Ігор Антонич

Ми молодість тверду і кучеряву

складаємо, мов прапор, на ляфетах.

У куряві цілує очі слава,

горять на небі кулі і комети.

Змішалися, у куряві склубившись,

статуї й люди перед арсеналом.

Ми, на багнети сонце настромивши,

виходимо нестримно і зухвало.

Юрба в вертепах вулиць, наче повінь.

з-під ратуші зриваються два леви,

біжать в юрбу, толочать, брук сплив кров’ю,

юрба кипить, шаліє. Місце левам!

Під гул, під бряз вальторень і тарелів

виходять леви попереду роти,

ведуть її. Хай їх вітають трелем

пузони полку п’ятого піхоти!

Хай всі, хай всі побачать і почують

з трибун, з бальконів, з брам, з дахів сріблистих:

востаннє вам піхота салютує!

Шрапнелі сонця вибухають в місті.

Ми молодість тверду і кучеряву

складаємо, мов прапор, на лафетах.

У куряві на синім небі сяє

майбутньої Республіки планета.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 62.