Диво

Богдан-Ігор Антонич

Над ранком. Зорі з вовни мряки,

мов злоті ґудзики з плаща,

відпоре день і сім’ям маку

розсипле солов’ям в кущах.

В сувоях тиші сплять долини,

де мох задуми й мох імли,

аж скотиться стозерна диня

на лопуховий ранку лист.

Як диню сонця зсуне вітер

на решето ясних долин,

розплющують зіниці квіти

і листя рветься в дальню синь.

А серце, що, незаспокійне,

збагнути хоче все до дна,

тріпочеться і з листям рвійним

до болю прагне дива дня.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 46.