Руно

Богдан-Ігор Антонич

Поїдемо удвоє по закляте руно.

З долоні вітру, що прощався з нами, грудка

погаслої зорі упала, мов дарунок.

Вперед! Сім миль кохання і остання смутку.

В завії образів поезія і буря.

Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол.

Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв,

що дзвониш диском літ, струнка епічна музо!

Два коні з снігу й піни й дно кохання темне,

моє життя взяла ти в пальці, мов бальончик

і аж на п’ятій милі спочиватимемо

на лопуховім листі молодого сонця.

Лілеї з молока і співу над проваллям,

де кубляться й булькочуть сонні трясовини.

Ось восьма миля смутку і уста, що палять

хмільніше від зорі й коротше від хвилини.

8 січня 1936.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Зелена Євангелія. – Львів: 1938 р., с. 49.