2. Ще емігранти з України

Микола Лазорський

Направду ж так не є. В далекому кутку того особняка, вікнами в густий сад, відкіль можна завжди милуватися на обрії блакитними горами (Баллон-де-Гебвіллер), а внизу – кремезними буками, вирує притишене життя. Тут живе стара мати графова пані Ганна Орликова, її донька – підліток Марта, молода пані Оксана Борзенкова-Лугова та її муж Степан Луговий. Луговий – це старшина з Олешок, що разом з сотником Хлюпалом виїхав з Січі в далекий світ шукати наречену. Зараз його тут немає, бо весь час лікується у шпиталі великого французького міста Нансі. Козак цей хоч і відшукав наречену, та в дорозі спіткала його біда: коли переходили вдвох з старим сотником польсько-турецький кордон, їх помітив ворожий дозор. Хтось із польських прикордонників вистрілив і влучив у молодого козака. Тоді пан Хлюпало натерпівся з ним багато клопоту: всилу-силу привіз пораненого до Вроцлава. Там пан Степан пролежав довгий час, аж поки приїхали козаки і перевезли хорого до Нансі, ближче до своїх.

Луговий, щоправда, одужав, і закохана пара скоро потому побралася. Але в останні місяці він знов занедужав і ліг до того ж шпиталю на поправку. Дружина його, колись така весела й щебетлива, тепер змарніла й уся зібгалась, ніби ждучи якогось лиха. Все їздила до міста на відвідини мужа: йому ніби легшало, але адміністрація все ж ще не пускала недужого. У Лугових був уже хлопчик, який скрізь бігав та пустував, не любив покоїв, а в теплі дні на великому подвір’ї безнастанно заглядав у всі закутки. Часто бавився з двома хлопчиками, такими ж, як сам, прудкими, дітьми літнього козака Мартина Пустовійта.

Жили тут ще втікачі з України – внуки Ганни Орликової, а діти старшої доньки Настуні Штейнфліт – Пилип та Карло. Вони нагло лишилися сиротами по смерті матері – Анастасії Штейнфліт і тепер жили при бабуні. Сам батько їхній просив графа Орлика заопікуватися його дітьми, бо змушений був їхати до Швеції з наказу шведського короля. Перед від’їздом він узяв новий шлюб з свояченицею Варварою Орлик, рідною сестрою померлої Анастасії. Цей другий шлюб дуже його затримав, бо змушений був просити дозволу на такий шлюб-альянс.

їхав на коронну військову службу і дуже журився, як буде з дітьми, казав, що згодом забере діток до Швеції. Сталося так, що і сама бабуня хотіла мати біля себе внучат. Все, здавалося, обернулося на добре.

Молоде подружжя зрештою виїхало…

Обидва паничі стали їздити до міста Нансі по науку в колеж, а бабуня дала слово наглядати сиріт і про все писати графу Штейнфліту. Тільки через півроку Штейнфліти відгукнулися: вони писали, що дружина генерала Войнаровського живе з дітьми Станіславом та Єленою в Стокгольмі, досить добре влаштувалися і вже дістали Мазепине наслідство.

Емігранти і раділи і сумували… А їхати в Гетьманщину нікому не спадало й на думку… Не чути було вісток і за пана гетьмана Пилипа Орлика… Ось уже минуло поспіль кілька років, як не чути вісток від старого старшини…

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 64 – 66.