Пісні-акростихи

Запис І. Нечуя-Левицького

М. Стеблів Канів[ського] п[овіту]

1

На городі мак та петрушка;

Там стояла дякова душка.

Цур тобі, пек тобі, дяче!

Яке в тебе серце гаряче.

2

Ой так чумак дочумакувався!

Штанів нема, очкур увірвався.

Серце-чумаче, голубче!

Чом ти не робиш, як лучче?

3

Через греблю вода йде, –

Помий ноги, попаде!

Не помию, – нехай так!

Нема попа, – прийде дяк.

4

Прийшов милий чорнобривий,

Як місяць ясненький.

Я ж думала – куль соломи,

А то… ти, миленький.

5

Що хотіте, говоріте –

Мені лях на умі.

У червоні жупанині

Сподобався мені.

Ой лях, моя нене!

Люблю ляха, а він мене.

У червоні жупанині сподобався мені.

6

Не тупай, не тупай, ляше, ногою.

Не ляжу, не ляжу спати з тобою.

Хоч ляжу – не ляжу, не буду спати,

Не буду тобі я правди казати.

7

Ходила Галя коло провалля,

Кивала, моргала на пивоваря.

– Ой пивоварю! Чом пиво не грає?

– Серце Галюсю, хмелю немає.

Поїхав Охрім за сім миль по хміль,

Не купив хмелю, купив ячменю-

За сім золотих повную жменю.

8

Продай, мати, дві телиці,

Купи мені шнуровиці.

В мене циці трясуться,

З мене хлопці сміються.

9

Сім день – конопель, а ячменю – три дні.

Хто за дяка піде, то готові злидні.

Ой чия то жінка? То жінка дякова –

Цілу зиму боса ходить, горшком воду носить.

10

Ой ти, брате Харитоне!

Поміняймось на жони.

В тебе сліпа та висока,

В мене тонка та безока

Та без верхньої губи –

Поцілуєшся в зуби.

11

Омелга, макогін, кобилячі клуби.

Коли мене вірно любиш,

Поцілуймось в зуби.

12

Ой матінко ж моя рідна!

Під Корсунем Саморідня.

І Корсунська, і Стеблівська,

В середині – голяківська.

(Сміються так з того, хто все бідкається без причини).

13

Була в мене, моя мати, Потороча вночі;

В Поторочі чорні очі ще й сіртук на плечі.

Ой га! Личком-дра, по-волоський – джя!

14. Колядка

А в пана, пана собака п’яна,

Лежить на ліжку – задрала ніжку.

Лежить на санях – в червоних штанях.

15. Коляда

Колядуй, баране! – Не вмію, пане.

Тікай, баране! – Нікуди, пане.

Вікном, баране! – Коли роги, пане.

16. Колядка

Ой пішли баби колядувати.

Рачкинди.

Рачкинди-динди, греч – по колінця,

Завшинди.

Наколядували кішок аж повний мішок

Рачкинди…

А кишки дмуться, а баби б’ються.

Рачкинди.

17

Запряжу я бугая, –

Куди люде, туди й я.

Гей! Соб! Бугаю,

Та поїдем до гаю.

Запряжу я свиню в віз

Та поїду по рогіз.

I рогозу не набрала, –

Свиня віз поламала.

18

Ой волошин сіно косить,

А волошка їсти носить.

Бодай сіно огнем сіло,

Волошином завершило.

19

Пристань, пристань до вербунку:

Будеш їсти з маслом курку;

Будеш їсти, будеш пити,

Довбешкою воші бити.

20

Не тупай, не тупай, ляше, ногою,

Не ляжу, не ляжу спати з тобою.

Хоч ляжу, не ляжу, не буду спати.

Не буду тобі я правди казати.

Не ходи, не люби, не залицяйся!

Не люблю, не піду – й не сподівайся.

Не ходи, не люби й не носи грошей.

Не люблю, не піду, бо – нехороший.

21

Ой вийду я за ворота. Гуляю й гуляю.

Кажуть люде, мені горе, а я розкіш маю.

Горе ж мені в світі жити з мею розкошою.

Куди я йду, що я роблю, – заллюся сльозою.

Ой піду я в ліс по дрова, хлопці дрова тешуть,

Їден стоїть, а два теше, ще й на мене бреше.

Тден каже – дівка гожа, другий каже – брава.

Третій каже – щоб коралі, була б мені пара.

А я тебе не питаю, що ти за кавалір,

А ти мене питаєшся за мої коралі.

А я в тебе не питаю, чи є в тебе хата,

А ти мене питаєшся, чи дівка багата.

А я в тебе не питаю, чи є в тебе поле,

А за мої коралики тебе колька коле.

Я за свої коралики грошики давала,

Нехай тебе колька коле, щоб не перестала.

22

Умер батько – байдуже!

Вмерла мати – байдуже.

Умер милий чорнобривий –

Жаль мені його дуже.

Я за батька дам воли,

За матір – корову.

За свойого миленького

Дам собачку рябенького.

Як до гробу йшла, то й обплакувала.

Як од гробу йшла, – то й підскакувала.

23

Батько сина оженив,

Хазяїном наставив,

Оддав воли і корову

Ще й дівчину чорноброву.

Посилає батько сина

В поле із волами.

Жінка плаче та ридає:

«Боюсь сама в хаті спати».

Вигнав воли на діброву,

А сам прийшов аж додому.

Постелився, положився

Іще й жінці похвалився:

«Наші воли на діброві,

Батьків кича (бугай) на оборі».

Як снилося, так сталося.

Що йдуть люде із ралами;

Я бігаю за волами.

Обросився, обмочився,

Прийшов батько, ще й набився,

Як став батько сина бити,

Стала мила боронити.

– Тікай, мила, через тин,

Бо як батько перелізе,

Буде бити, скільки влізе.

Батько сина покидає

Та невістку доганяє,

Зверху києм потягає.

– Через тебе, бестіє,

Наш кича не встає.

Поки була чужа – не наша,

Була кичі інша паша.

Брикав кича й гула наша.

– Бодай тобі кича здох!

За що ти нас б’єш обох?

[Кгуля (гула) – телята й бички, що не мають ще рогів, а тільки гулі на голові. Чоловік гулявий, в котрого на виду є гулі (бугорки). – І. Н.-Л.]

24

Пішла полька за русина,

За русином голосила.

Русин каже: полько, в поле!

Полька каже: колька коле.

Пішла полька в поле жати

Та забула серпа взяти.

Серп узяла, хліб забула –

Таки полька дома була.

Канівський повіт, м. Стеблів.

25

Полька, полька, полька – гіт

(по-єврейській – гарно),

Полька ходить без чобіт.

Якби полька робила,

То в чоботях ходила б.

Таращанський повіт Київської губернії. Село Тетіїв.

26

Кину кужіль на полицю,

Сама піду на вулицю.

Нехай кужіль миші трублять,

Нехай мене хлопці люблять.

Брязнула-дрязнула!

За все горе забула.

Кину кужіль, кину пряжу,

Сама спати піду ляжу.

Брязнула-дрязнула,

За все горе забула.

М. Тетіїв Таращанського повіту.

27

Ой гріх, синоньку, в неділю рано їсти.

А грішніше з сиротини насміяться,

Бо сиротина то ж хазяйська дитина –

Хто насміється, – поб’є лиха година.

Ой гріх, синоньку, в неділю рано води пити,

А ще грішніше сироту з ума звести,

Бо ж сиротина то ж божа дитина.

Хто з ума зведе, поб’є лиха година.

28

Ой боже, боже! Яка я вродилась:

Нема того дня, щоб я не журилась.

Ані того дня і ні тії ніченьки,

Щоб не плакали мої карі оченьки.

Вчора не було і сьогодні немає.

На третій вечір коником приїжджає,

Свою миленьку словами вговоряє.

– Ой ти, дівчино, ти пахучеє зілля!

Не брав я тебе, та прошу на весілля.

– Не проси ж мене, та проси свого роду.

Щоб ти женився щомісяця, щогоду.

Щоб ти женився – в селі дівок не стало 6.

Щоб над тобою сонечко не світало!

– Бодай, дівчино, тоді ти заміж вийшла,

Як у степу при дорозі яра рута зійшла.

А дівчина догадалась, насіяла рути.

Як ізійшов дрібний дощик, яра рута зійшла.

Ой брехали воріженьки – дівка заміж вийшла.

Нехай брешуть, нехай брешуть! Я їх не боюся.

Росте коса до пояса. Женихів діждуся.

С. Острійки Васильківського повіту.

29

Ішов козак дорогою, запиляються глаза,

І оглянуться нельзя.

Ой ви, дівки, ви красавці! Тепер же нам не до вас.

Беруть у салдати нас.

Виряжала мати сина, ще й наказувала:

Служи, сину, до п’ятнадцяти годів.

А в п’ятнадцятім году приходь, сину, додому.

Прийшов братік до воріт;

Питається: де мій рід?

Отець-мати померла,

Сестра заміж пішла,

А зостався їден брат,

Та й холостой, не жонат.

– Де ж ти, брате, волочився (каже сестра),

Що і досі не женився?

– Ой тоді я оженюсь,

Як на лавці положусь.

Ой то ж моя молода,

Що сирая земля.

Ой то ж мої бояри,

Що на лавці поклали.

Ой то ж мої свашечки,

Що наділи сорочки.

Ой то ж мої музики,

Що задзвонять в дзвоники.

М. Тетіїв. Таращанський повіт.

Примітки

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 230 – 237.