Листи

Примітки

Епістолярна спадщина І. С. Нечуя-Левицького – важливе джерело для дослідження життя і творчості письменника – в значній мірі маловідома і ще повністю не зібрана.

За попередні роки близько третини виявлених досі листів І. С. Нечуя-Левицького опублікував М. С. Возняк («З листування Івана Левицького з Олександром Кониським і Омеляном Огоновським». – «Життя і мистецтво», 1920, № 2, стор. 63 – 69; «З листування Івана Нечуя-Левицького з галичанами». – В кн.: «Науковий збірник за рік 1927», т. XXVI. К., ДВУ, 1927, стор. 97 – 133; «До зносин Ів. Нечуя-Левицького з галичанами (Десять його листів до Ів. Пулюя). – «Літературний архів», 1931, кн. 1 – 2, стор. 142 – 153.

Перша публікація п’яти листів І. С. Нечуя-Левицького до В. Барвінського з’явилась в газеті «Руслан» у статті О. Барвінського «Переписка Ів. Левицького (Нечуя) з редактором «Правди» Волод. Барвінським» (1904 р., ч. 285). Вдруге ці листи надруковані у 1931 р. в книзі К. Студинського «Галичина й Україна в листуванні 1862 – 1884 рр.» (X. – К., «Пролетар», 1931, стор. 567 – 570).

Крім того, було опубліковано два листи до П. Я. Стебницького в додатку до монографії про Нечуя-Левицького (К., «Слово», 1924, с. 158 – 170), один лист до М. Грушевського, надісланий на ім’я Йосипа Рогалевича (журнал «Україна», 1967, № 22, стор. 24), лист до М. Венгжина («Радянське літературознавство», 1968, № 4, стор. 76 – 77) та кілька уривків з листів до окремих адресатів.

В 1929 р. Ю. О. Меженко – упорядник першого посмертного багатотомного видання творів І. С. Нечуя-Левицького – готував до друку епістолярну спадщину письменника, що мала бути включена до останнього тома. Проте із запланованих дванадцяти томів вийшло протягом 1926 – 1930 pp. лише одинадцять. Зібраний Ю. О. Меженком матеріал був використаний при упорядкуванні даного тома.

Не всі оцінки і судження І. С. Нечуя-Левицького. висловлені в його листах, сьогодні сприймаються як правильні. Деякі з них відбивали тогочасний рівень науки і нині застаріли або в дальшому розвитку науки про літературу виявились помилковими. Зокрема не можна погодитись з твердженням письменника про розвиток мов трьох братніх народів – російського, українського і білоруського. І. С. Нечуй-Левицький, слідом за П. О. Кулішем, повторює помилкові твердження щодо значення російських повістей Т. Г. Шевченка. Є й ряд інших суто суб’єктивних тверджень письменника, з якими не можна погодитись.

В даному томі вміщено 166 листів. Це найповніше на сьогодні зібрання епістолярної спадщини письменника, хоч і далеко не повне.

Листи друкуються за автографами, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві УРСР у Києві, в рукописних фондах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, Львівської державної наукової бібліотеки Міністерства культури Української РСР та в приватних осіб. Частина листів друкується за першодруками або рукописними копіями, зробленими для згаданого видання, яке готував Ю. О. Меженко. У всіх випадках зроблено відповідні посилання.

Листи в томі розміщені в хронологічному порядку. Авторські дати в точній їх транскрипції подаються на тому місці, де їх проставлено в листі. Одночасно до кожного листа вгорі ліворуч проставлено дату за новим стилем.

В примітках на початку подаються короткі текстологічні відомості: за чим друкується, де зберігається, де опубліковано листа, чи друкується вперше. За текстологічною частиною примітки подається стисла характеристика осіб і подій, про які йде мова в листі.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 255 – 504.