[Пісні]

Запис І. Нечуя-Левицького

Васильковський повіт, село Острійки

1

Ой боже, боже! Що з мене стало?

Щось коло серденька затрепетало.

Чи щука-риба, ой чи ялина?

Борони боже, щоб не дитина.

Як щука-риба, будем ловити,

А як дитина, будем хрестити.

Як буде хлопець, оддамо в дички,

Ой як дівчина, оддамо в швачки.

Будемо вчити шить-вишивати.

Як буде хлопець – то не мій клопіт;

Як буде дівчина – не моя причина.

2

Перебреду бистру річку, стану на пісочку,

Ой виперу-вимахаю козацьку сорочку.

Ой летіла зозуленька та й стала кувати.

Годі, годі, дівчинонько, сорочечку прати!

Бери серпи та йди в степи – пшениченьку жати.

Я ж не жала в свого батька і в тебе не буду.

Постав мені корчомочку – шинкувать я буду.

3

Журилась я, журилась я, а тепер не буду.

Ой чую ж я через люде, що не твоя буду.

Запрягайте бугая ще й рябу кобилу,

Ой поїду на Вкраїну вибирать дівчину.

На Вкраїні густо хати, вітрець не повіє.

Сама мати горшки миє,

А дочка не вміє.

Добрий вечір, свату, в хату!

Дай води напиться.

Хорошую дочку маєш,

Дозволь подивиться.

Стоїть вода в відьорочку,

Біжи та й напийся.

Сидить дочка край оконця,

Біжи подивися.

Стоїть вода в відьорочку

Чогось каламутна.

Сидить дочка край віконця,

Чогось вона смутна.

Стоїть вода в відьорочку,

Чогось филя збила.

Сидить дочка край віконця,

Мабуть, мати била.

Ой чи била, чи не била,

Та хвалилась бити.

А коли ж той же прийшов,

Що вірно любила.

Ой любила ж я, любила,

Та ще й поважала.

Напослідку він одходив,

Я й поцілувала.

4

Вчора була субітонька, сьогодні неділя.

Чого в тебе, козаченьку, сорочка не біла?

Ой як вона буде біла, – вже восьма неділя!

Мати стара, сестра мала, нікому випрати.

Ой мушу ж я, дівчинонько, в чорні пропадати.

Коли б же ти, дівчинонько, така добра була,

Взяла б мою сорочечку, вже давно випрала.

Ой як мені тобі прати, не хочеш кохати,

Щовечора підбігаєш до чужої хати.

5

Смутний вечір, смутний ранок.

Десь поїхав мій коханок.

Десь поїхав та й немає.

Серце моє умліває.

Він до мене листи пише,

Пише очень хорошо.

А я письма принимаю,

Розпечатую, читаю.

Розпечатала, читала,

Гірко плакала, ридала.

Одписала б, я не вмію,

Писарів просить не смію,

Та попрошу свого брата.

Він напише й запечата,

Щоб не знала й рідна мати.

Пише братічок листочок

Аж на Дальненький Восточок.

Сидить сестриця во скукі,

Береть перушко у руки.

Бере перо золотеє,

Пише письмо дорогеє.

Лети, лети ти, листочок,

Аж на Дальній крайненький Восточок!

Ти лети та залітай,

Нікому злому в руки не попадай!

Попадайся ти тому,

Хто рад серцю моєму.

І як будеш ти не рад,

Вороти моє письмо назад.

Я вишила цей платочок,

Цей платочок-виноград.

Кого люблю, тому рада.

Кого люблю, поцілую

І хусточку подарую.

Носи, носи, не теряй,

Цей платочок не теряй.

Цей платочок потеряєш,

Свою любов покидаєш.

6

Ой горе-горе калині при долині,

А ще горіше (гірше) сироті на чужині.

Ой горе-горе, що не рідная мати.

Лягла сирота не вечерявши спати.

Не вечеряла й не буду обідати.

Коли б бог поміг родину одвідати.

Полем ішла, долини не минала,

А в село ввійшла – родини не впізнала.

Тільки впізнала два братіки рідненькі,

Що напували коники вороненькі.

А старший братік коника напуває,

А менший братік з сестрою розмовляє.

Ой сестро, сестро! Чого ти стара стала?

Сини женила чи дочки оддавала?

Синів не женила, дочок не оддавала;

Сама я не знаю, чого стара стала.

Пісні записані од Олени Падляської. Село Острійки Васильків[ського] повіту, коло Білої Церкви. 1913 року 2 серпня.

Примітки

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 226 – 229.