«Тебе не стане в сих місцях,…»

Михайло Петренко

Тебе не стане в сих місцях,

Для мене радості не стане;

I світ померкне ув очах,

А горе камнем в серці ляже.

Коли б ти знала, що терплю,

Яку несу на серці муку,

Як ізгадаю про розлуку, –

Ножем пробила б грудь мою,

Щоб я не жив, не бачив світу,

Такого горя не терпів

I більше вдруге не любив.

0 я, безумний, без отвіту!

Я сам давно і вірно знав,

Як лихо тяжко тих карає,

Хто щиро любе та кохає;

Не поберігсь, в біду попав!

За те ж і чашу буду пить:

Вона давно в душі готова;

Вона гірка; так що ж робить,

Коли моя такая доля!

Не так було, зовсім не так

Робити треба в мої літа;

Всі радості під ноги в прах,

І жить без ласки, без привіта.

О, для чого ж я полюбив

Тебе у сих місцях родини?

Хіба для того, що вони

Навік для мене опостили!

Усе тут каже про тебе:

Де ти жила, де ти ходила,

Де ти гляділа на мене,

Де ти зо мною говорила.

О, вір мені, що сі місця,

Де ми побачились з тобою,

Без тебе зробляться тюрмою

I їх заллє моя сльоза…

Якби ти там узнала, мила,

Яка уб’є мене тоска,

Тоді б до мене прилетіла

Голубкою іздалека;

Но ся тоска, се тяжке горе

До тебе, знаю, не дійде,

Не перескоче через гори,

А тільки грудь мені проб’є.

Я рад, так що ж, не маю мочі

Мою печаль, мою тоску,

Яка мене все точе, точе,

Зарить глибоко у піску

І їй насипати могилу

Високую, до самих хмар…

О ні, я горя не зарию:

Воно моє, воно твій дар.

Так ти покинеш сі місця, –

І я навіки їх покину,

І побіжу в чужі края,

І там без радості загину!

Як здумаю про смути сі,

Я світа божого не бачу;

За мною чи заплачеш ти,

А я давно, давно вже плачу!

Примітки

Вперше надруковано У вид.: Южный русский сборник, с. 43 – 45.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 294 – 295.