6

Степан Руданський

У Гордія своя тарілка:

Вареників на нії кілька;

Сама Тетяна подала…

В варениках йому спекла

І той розмай, що накопала…

Багато влила вона сала,

Щоб заохотити до них…

І от Гордій все лиг та лиг.

І тілько добре налигався –

Вже до Тетяни засміявся,

Заговорив на вухо щось,

Вже й по плечі Тетяну: лось!

Вже й обійняв, поцілувався.

І всякий тому дивувався…

«А що! – подумала собі. –

Завдала хмелю я тобі?

Таким ти будеш аж довіку,

Буду я мати чоловіка».

Гордій щось сохнути начав.

Бідняка він! За неділь кілька

Зісох, зів’яв, як тая квітка!..

Минула вербна – і в четвер,

На саму страсть, Гордій умер.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Святки веселії настали.

Дівчата хлопців цілували

І віддавали крашанки…

Тетяна лиш між парубками,

Як тінь, смутненькая шаталась.

Но ні з котрим не цілувалась.

Її обходив, хто йно йшов.

Так перший день її пройшов!..

На другий день її не було.

На третій день село почуло,

Що вже Тетяна не жиє,

Що і вона життя своє

На того гробі положила,

Которого сама згубила.

21 февраля 1854 года. Кам[енец]-Подольский.