4

Степан Руданський

«Забарися, сонце ясне,

Іще хоч годину:

Нехай же я надивлюся

На любу дівчину!..

Нехай же я надивлюся

На любу дівчину,

Бо щось нудно на серденьку:

Либонь же, я згину!..»

«Що то, милий? що то, милий?!

Що то?! Бог з тобою!

А хто ж то нас розлучає,

Як рибку з водою?..»

«Ніхто, мила Ганнусенько,

Тілько твоя мати:

Вона ж мене напосілась

З світу ізігнати.

Ніхто, мила Ганнусенько,

Тілько твоя тітка:

Зчарувала – і я сохну,

Як рутвяна квітка.

Може, взавтра, післязавтра

Я життя скончаю.

Скажу тобі наостанку,

Що тебе кохаю…

Кохав тебе я, Ганнусю,

Вдовиную дочку;

Кохав тебе і кохаю,

Як вишню в садочку…

Може, взавтра, післязавтра

Треба умирати;

Но тебе я і по смерті

Все буду кохати».