1

Степан Руданський

За селом десь у дубині,

В невеликії хатині

Жила бабка Гнибіда,

З нею дочка молода.

Бабка в гріб уже ступала –

Ізісохла, ізів’яла

І лишилася краси,

Як билина без роси

Серед поля на пісочку!..

Но погляньте-но на дочку, –

Що за чудо і краса!..

Русая її коса

Всю головоньку обвила,

Ружа личенько покрила,

Очі – ясні, як кришталь,

І, як та холодна сталь,

Тонуть в серце!.. Стан тоненький,

Ручки повні і біленькі,

А брівоньки – як шнурок!..

То дівча не з тих дівок!..

Хлопці часто задивлялись

І до неї женихались,

Всім казала: «Не піду!..»

А любила лиш одного:

Хлопця Гриця молодого,

І любила не на гріх, –

Він найкращий був зі всіх.

То був хлопець чорноокий,

І хороший, і високий,

І рум’яний на лиці, –

Молодець із молодців!..

Гриць з Оляною кохались;

І на празник, як прощались

Перед коршмою колись,

Обіцялися зійтись,

Як начнуться вечорниці

У Тетяни-молодиці.