4

Степан Руданський

А у хаті чорний гріб,

А на гробі сіль і хліб.

У ногах псавтир лежала.

Сумно свічка догорала.

Та не було десь людей!..

А тим часом до дверей

Друге лихо добувалось…

З страху серце надривалось.

Що робити? Всюди ніч!..

І дівчинонька на піч!

У куточок заховалась…

Страшно хата зашаталась;

Двері рухнули їдні,

Відмикаються й хатні!..

Б’є північная година,

Затряслася домовина!..

Віко спало – і вмерлий

Підійнявся, як живий.

І нечисті ізчепились,

І заводили, і бились…

Аж тут півень закричав;

І которий де стояв,

Щоб на волос поступився –

Так на місці й повалився.

До схід сонця люди йдуть,

В ряднах трупів два несуть.

Колом груди їм прогнали,

На границі поховали.

Тихий вечір. Дзвін гуде!

Тілько піп та дяк іде

І провадять домовину,

В домовині – ту дівчину,

Що бажала вечорниць.

І над нею тілько Гриць

Як над тілом свої мами,

Заливався весь сльозами.

Тілько тиждень перейшов,

Знов лиш піп та дяк ішов.

Він провадив із дубини

Неньку бідную дівчини.

23 января 1852 года. Каменец-Подольск.