Баляда

Герась Соколенко

1-а редакція

Скільки днів пропливло

І ночей,

Скільки сліз

Із блакитних очей.

В небі косим серпом

Молодик.

І встає 18-й рік.

Віє січень.

Снігів океан.

Незабаром світання.

Туман…

А з туману,

Що з пітьми тече,

Юний лицар встає

Із мечем.

Його клич пробива

Далечінь,

І підноситься

Триста мечів.

Триста гострих мечів

У руках,

А над ними

Простреляний стяг.

Він горить,

Він розносить пожар.

Та круг нього

Збіговище хмар.

Це синів

Батьківщина зове.

Чорна туча від сходу

Пливе.

Її ім’я страшне –

«Більшовик».

І встає 18-й рік.

Віє січень.

Снігів океан.

Незабаром світання.

Туман…

А з туману,

Що з пітьми тече,

Юний лицар встає

Із мечем.

Грізний клич пробива

Далечінь,

І підноситься

Триста мечів.

Це виходить

Загін юнаків

Проти диких

Московських полків

І вмирає

В нерівнім бою

За народ і вітчизну

Свою.

За степи

І за шелест дібров

На світанку проллялася

Кров,

Що у пам’яті

Житиме вік.

І встає 18-й рік.

Віє січень.

Снігів океан.

Зарум’янене небо.

Туман…

А з туману,

Що струменем б’є,

Юний лицар з могили

Встає.

Його клич

Потрясає віки.

І з могили встають

Юнаки.

Вони зір повертають

На схід,

І крокують

Рядами в похід.

Голубими просторами

Йдуть

У далеку

Тернистую путь.

Йдуть

І пісню несуть на устах,

І хвилюється море

Повстань.

Буде бій грозовий.

Чую зов –

Це на подвиг

Зове їхня кров.

VII. 1941