Баляда про маршала Богуна
Герась Соколенко
Опівночі хвиля ревучи
У берег закований б’є.
Опівночі гордо на кручі
Богун із могили встає.
Встає над знедоленим краєм
Землі Української син,
І хлопців до себе скликає,
Стріляючи зором у синь.
Він кличем своїм полум’яним
Прорізує сонні віки,
І от із сторічних курганів
Встають бойові козаки.
Встають і в фанфарному марші
До кручі рядами ідуть,
І шаблю стискаючи, маршал
В майбутнє накреслює путь.
Накреслює власною кров’ю,
Що з давньої рани тече.
На клич устає Подніпров’я
І Волю собі прорече.
На клич устають запорожці,
Готові до грізних атак.
За ними ідуть переможці,
Якими пишавсь Залізняк.
Ідуть непомірні і дужі
З ножами до лав кам’яних;
І очі орлині примружив,
Всміхається маршал до них.
І шаблю підносить угору,
Як знак, що накреслено рейд.
І голос, мов сурма, суворо
Врізається в тишу: «Вперед!»
Вперед і нестримним походом
На схід повернули полки.
Їх сонце стрічати виходить
Над бронзовим плесом ріки.