Селянка

В. Сирокомля
переклад Михайла Старицького

В чотирьох піснях (З недавнього)

1. Заспів до неділі

От вам, друзі, на неділю

Пісеньки чотирі:

Не вгадаю й сам за хвилю,

Що утну на лірі.

Бо та ліра якась нудна:

Часом так застогне,

Що й на серці стане трудно,

Наче похолоне!

На те ліра одрікає:

«Нащо ж маю душу?

Що буйненький навіває,

Те й співати мушу!»

Ранок

Із-за гори спустилася

Неділя святая,

Із-за хмари рожевої

Сонечко вже грає;

Стиха вітер жене хвилі,

Нагинає колос;

Лине янгол яснокрилий

Над селом навколо

І віщує полям, лугам,

Квіточкам, росинкам:

«Приніс, діти, радість я вам,

Неділонька нинькн!»

Травка вмилася росою,

Овечок чекає

І весняною красою

Зеленіє, грає:

Буде паша тепер сита,

Дякувати бога –

І старий вівчар Микита

Затрубив у рога.

За селом стоїть під дашком

Святий хрест і скринька;

На йому щебече пташка:

«Неділонька ниньки!»

Коло Йванової хати

Ридвани минають;

Чують літо вже хлоп’ята

По двору гайсають.

А Іван сам одмикає

Власную збожницю –

На базар він поспішає,

Одміря пшеницю…

Незабаром і жнива ті, –

Злотяться долинки,

От і треба поспішати,

Бо неділя ниньки.

Запряга Іван у воза

Коника, сідає;

Дітвора – дружина боса

Радісно гукає.

Рушив батько за ворота,

Хрест минає, клуню…

А дрібна йому голота:

«З богом, наш татуню!

Хай пошле вам у дорозі

Доброї годинки!»

Щирше молять діти бозю,

Бо неділя ниньки.

Поки діти труть очиці

Та кладуть поклони,

Янгол божий на дзвіниці

Задзвонив у дзвони.

Святий голос аж розлягся

І луна по лугу,

А з ним разом із піддашшя

Пугач крикнув – пугу!

Як нічна бридота сміє

Вить в такі хвилинки?

Сонце світить і радіє,

Що неділя ниньки!

2. Поворот з торгу Івана

Вибачте, – трохи підпилий!

Ну, одна чарка для сили,

На другу сват мене кличе:

Чи ж відмовлятися личе?

Там пішла третя і п’ята,

От і набралася кварта,

От в голові вже і муха…

Гей-но! Рви, коню, щодуха!

Набік, панове, бо п’яний!

Може, вам сором, сукмани?

Хоч моя свитка і драна,

Та не була ще збрудняна!

Чи ж вам про ваші блавати

Можна те саме сказати,

Хоч би попові на вухо?..

Гей-но! Рви, коню, щодуха!

Тпру! На дорозі шиночок…

Люльки б смикнути разочок:

Дай-но, шинкарко, жарину!

Тут… наче чорт мене в спину

Ткнув і на вухо нарадить:

«Випий – горілка не вадить!»

Ну! я і випив, послухав…

Гей-но! Рви, коню, щодуха!

Жінко! Хоч вдарся об поли,

Будеш обідать без солі!

Стерпиш ти, вірна, моторна:

Сіль тепер, бачиш, коштовна,

А у нас мало достатку…

Хлопцям купити б граматку?!

Так їм освіта – поруха…

Гей-но! Рви, коню, щодуха!

Хоч би й уміли читати,

Нас же почнуть зневажати:

Цвенькати вивчаться тільки;

Мало їм в свято горілки, –

Будуть лигати і в будень,

Поки не вийдуть на бубен,

Поки не проп’ють кожуха…

Гей-но! Рви, коню, щодуха!

Хрест от! Тут стать би, спочити…

Ноги щось пишуть мисліти!

Господи! Вибач! Я темний,

З дідьком боротись даремне.

Де ж мені взяти освіти?

Хто захистить мої діти?

Темна їх доля-свекруха…

Гей-но! Рви, коню, щодуха!

Блискавка шарпає хмари..

Грім в стару сосну ударив.

Чом же він в корчми не стука,

З котрих нам збитки і мука?

Рясно їх родить щохвилі:

Може, по десять на милі,

Крів’ю ми платим сивуху!..

Гей-но! Рви, коню, щодуха!

Видко і хати вже наші,

Квапиться коник до паші…

Віз повернув я так круто,

Що мене з воза попхнуто!

Темно – устати, не встану…

А тут ще дідько з-за стану

Ляска в долоні над вуха…

Сам кінь порвався щодуха!

3. Лемент орандаря

«Гей, Іване? Як барило!

Аж у рів його звалило:

Спить мертвецьки з того хміля!

Правда, ниньки і неділя;

Чарка, друга – до потреби…

Тільки в мене пити треба!

Тобі б – чарка добра, п’яна;

Мені б – грошей до гамана!

А то, бач, який? Зірвався

І на торзі налигався

Ярмаркової горілки!

Ти ж украв мої зарібки!..

Дамсь взнаки за це тобі я!

Гвалт, рятуйте від злодія!

Чи ж не злодій? Добрі люди,

Згляньтесь сами: що ж то буде

Як отак усі, шалені,

Гроші крастимуть з кишені?

Мені ж треба на щось жити?

Треба корчму оплатити?

Сто карбованців – не жарти:

Поки стягнеш з тії кварти,

То позбудешся й халяви!

Треба ж їсти дать ораві:

Діткам, жінці, молодиці,

Двом коровам і телиці…

Чи ж заполи я одкрою?

Гвалт, рятуйте від розбою!

Ще ж я маю й коненята,

Й козенята, й овечата –

Може, з двадцятеро буде;

Чи ж мені їх збутись, люди?

Ні, жартуєте, панове:

Потягну вас в повітовий!

Бо в контракті всі умови

Геть записані в ті слови:

«Вшісці хлопи і кобіти

Мусять в корчмі моїй пити».

Як я п’яного напою?

Гвалт, рятуйте від розбою!

Та ще далі пише строго:

«Не минаючи нікого,

Пам’ята хай добре кожен:

Що деінде, – боронь боже! –

Ані пити, ні гуляти;

Що всі хлопці і дівчата

У оранді мусять тільки

Напиватися горілки,

Бо заплатять жиду втроє…»

Гвалт, рятуйте від розбою!

Що ж мені тепер почати,

Коли хлоп не зна читати?

От узяти хоч Івана:

Він повіз сьогодні зрана

Збіжжя два мішки хороші,

(То ж не сміття – певні гроші!)

Та ще й мірочку гороху…

Якби пив собі потроху,

То оце б задля потухи,

І в мене б черкнув сивухи…

А тепер яка надія?

Гвалт, рятуйте від злодія!

А і то!.. Не вернеш шкоди!

Ну, валятись тобі годі!

Встань! Я витягну із рову,

Та ще вип’єш в мене знову

Ну ж бо, хлопе ти опилий,

Повертайсь, зберись на сили,

Покажи свою кишеню,

Чи є грошей хоч із жменю?

Ох, і вей мір, щоб ви знали,

В нього гроші всі покрали!

Їx лічив уже собі я…

Гвалт, рятуйте від злодія!

Ох!.. Бува ж така пригода!

Мені, Йване, тебе шкода…

Краще б гроші ті пропити,

Але лиха не спинити!

Сумувати ж більш не варто…

Набір, чуєш, я дві кварти

Тобі всиплю на потуху.

Треба ж зважить тобі духу!

А то дома зараз люба

Змиє добре тобі чуба,

А ти й сам за те їй вдвоє…

Будуть гвалти і розбої!

Вечір

Втихомирились дерева,

Квіточка дрімає,

Пелена якась рожева

Землю огортає;

Осідає в хмару сонце,

Виграва потиху,

Позолочує віконце

І стареньку стріху;

Дим іде з убогих хаток,

Люди поніміли…

Отакий-то пак остаток

Святої неділі!

Йдуть корови із-за гаю,

З ними рядом вівці;

А вівчар, знай, виграває

На своїй сопілці;

Виграває того «Гриця»,

Аж луна лягає…

А бездольна удовиця

Під хрестом ридає

Та голосить трудно, нудно,

Ламле руки білі…

Отакий-то вечір смутний

Святої неділі!

Гудуть бубни і скрипиці

Коло шинку сп’яну…

Задзвонили із дзвіниці

Дзвони по Івану:

Зранку пив і турбувався

З хлібом на базарі,

А увечері прибрався

Та й поклавсь на мар

Так життя те наше гине,

Рветься кожну хвилю.

І не зна ніхто, чи й стріне

Ще другу неділю!

Примітки

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. I, К., 1881, стор. 49 – 58. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 397 – 404.