Любушин суд

В. Ганка,
переклад М. Шашкевича

Ой Волтаво, про що мутиш воду,

про що мутиш воду срібропінну?

Чи тя люта розвовнила буря,

тучу з небес зсипавши широких,

гір зелених сполокавши глави,

глин намивши золотопісочних?

«Як же мені води не мутити,

коли-сь сварять два родимі браття,

рідні браття за отця дідицтво.

Дуже-сь сварять помежи собою

лютий Хрудош на кривій Отаві,

Отаві кривій Золотоноші,

хоробр Стаглав на студен Радбузі,

оба браття, оба Кленовичі,

Попеля Тетви давнього рода,

що з повками прийшов Чеховими

через три ріки в сі буйні землі».

Прилетіла дружна ластовонька,

прилетіла з-над кривой Отави,

на розложисте сіла оконце,

в отців золотім Любушинім дворі,

в отців дворі святім Вишеграді;

горює і сумно нарікає.

Лиш се вчула єї сестра рідна,

рідна сестра в дворі Любушинім,

молить княгиню внутр Вишеграда

перед воротьми встановить правду,

обох єї прикликати братей

і по закону їх розсудити.

Каже княгиня виправить посли

по Зутослав з-над білой Любиці,

куда красні дуброви ся стелять,

по Лютобор з горба Доброславська,

де Орлицю Лаба випиває,

Ратибора від гор Корконоших,

де Трут дуже люту сань умертвив,

Радована з камінного моста,

Ярожира з бердів бистрорічних,

Стрезибора з-над Сажави ладной,

Саморода з-над Мжи сріброноші,

по всі кметі, ляхи і владики,

по Хрудоша і Стаглава братей,

сварящихся за східи отцівські.

Лиш ся зняли ляхи і владики

в Вишеграді (в столиці Любуші),

по родові веський свому станув,

ступить княгиня в ясно-білій ризі

на отецький престіл в славній соймі.

Дві премудрі виступили діві,

виучені в віщбах витязівських:

у одной суть дошки правдодатні,

меч у другой, кривди караючий;

против них поломінь правдозвісна,

і під ними вода святосудна.

З отцівського стола золотого

почала княгиня говорити:

«Мої кметі, ляхи і владики!

Сесю братам розсудіте правду,

що ся вадять о спади отцівські,

о отецькі спади меж собою.

По закону богів вікожизних

обом в одній пробувати власті,

або рівнов розділитись міров.

Мої кметі, ляхи і владики,

виповіді мої осудіте,

чи по вашому вони розуму.

Сли не по вашой вони суть гадці,

встановіте, як би іншим чином

помирити сколочених братей».

Склонилися ляхи і владики

і почали стиха говорити,

говорити стиха меж собою

і хвалити єї виповіді.

Встав Лютобор з Доброславська горба,

яв такоє слово говорити:

«Славна княгине з отцівського стола,

із отцівського стола золотого!

Розмислили ми твої виповіді.

Збери голоси по народу свому».

Судні діви голоси збирали,

в судину їх святую збирали

і дали їх ляхам викликати.

Встав Радован з камінного моста,

Яв голосів числа проглядати

і більшину прокликати в народ,

в народ на сойм, зобран задля суда.

[«Оба рідні браття Кленовичі,

рода давнього Тетви Попеля,

котрий прийшов з повки Чеховими

в сі дебелні землі чрез три ріки,

погодіться о отечні села,

там вам обом разом панувати».

Встанув Хрудош від кривой Отави,

по утробі му ся жовч розлила –

лютостю всі тряслися сустави,

махнув руков, ревнув ярим туром:

«Горе птицям, сли в їх гнізді змія,

горе мужам, де жена владнує!

Мужу мужам владнувать подоба,

первісткові спадь дати, се правда».

Встала Любуша з золотого стола.

Рече: «Кметі, ляхи і владики!

Чуєте мою осьде поганьбу,

судіть сами по закону правду.

Вже не буду судити вам сварки,

зводьте мужу промеж собов рівну,

щоб залізом владнував над вами –

рука діви слаба владнувати».

Встав Ратибор від гор Корконоші,

взяв такоє слово говорити:

«Не хвально нам правди йскати в німців,

по закону правда в нас святому,

що ю наші принесли отцове

в сі дебелії землі через три ріки…»]

Примітки Ю. Романчука

Оба рідні браття Кленовичі – дальший переклад, почавши від сеї стрічки, написаний іншою рукою, мабуть Як. Головацького, отже певне і зроблений ним.

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 85 – 89.