Плач Ярославнин

Переклад М. Шашкевича

(Переклад із «Слова о полку Ігоревім»)

Ярославнин голос ся розлігає; зазулею незнаємую ранком сумненько кує: «Полечу, – каже, – зазулею по Дунаю; вмочу бобровий рукав в ріці Каялі, втру князю кровавії єго рани на дивнім тілі» [В перекладі Ом. Огоновського: на самоті на помарнілім тілі.].

Ярославна рано плаче в Путивлі на городських стінах і жалібно промовляє: «О вітер! вітрило! Чому, господине, насильно вієш? Чому мечеш ханськії стрілки легким крильцем на вої моєго лади? Мало тобі було гір під оболоками віяти, леліючи кораблі на синім морі? Чому, господине, моє весілє розвіяв-єсь по траві-ковилі?»

Ярославна ранком плаче на стіні города Путивля, жалосно промовляючи: «О Дніпре Словутицю! Ти пробив-єсь каменні гори скрізь землю Половецькую. Ти леліяв-єсь на собі човни Святославові до полку Кобякового: возлелій, господине, мою ладу ко мені, аби-м не слала к нему слез раненько на море».

Ярославна рано плаче в Путивлі на городській стіні, припіваючи: «Світлоє і тресвітлоє сонце! Ти всім теплоє і красноє. Чому, господине, простерло-сь горячую свою лучу на ладині вої? В полі безводнім жаром луки їм попачило-сь, тугою тули заткало-сь».

Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 126.