Пісня

Фр. Карпінський,
переклад М. Шашкевича

Тілько вже разів сонінько вертало,

Ясненьким світлом днину красило;

Но мому світлу що ж то ся стало,

Що мені досі не зазоріло?

Вже й царинонька вгору ся взбила,

Росте і в колос буяє швидко,

І ярина ся зазеленіла…

Моєй пшениці не видко, не видко.

Соловій мило вже щекотає,

Птичок громада лісних заграла,

Воздухом дзвінко жайворон співає,

Но моя птиця мені-сь не озвала.

Де поглянь, з землі цвіт прозябає

По завчерашній поводі,

В чудесні барви-сь луг прибирає,

Но мому цвітку щось годі, щось годі.

Доки ж тя, доки, весно, молити?

Приспій на Галич лучі теплими

І чадам руським верни їх цвіти…

Верни їм пісні родимі.

Примітки Ю. Романчука

Францішок Карпінський (1741 – 1825), ліричний поет з Галичини. Польський первотвір поданий в збірнику людових пісень Wacława z Oleska (We Lwowie 1833) яко піснь людова з музикою Кар. Ліпінського: остатня строфа в первотворі

О wiosno! pókiż będę sie prosił,

Gospodarz zewsząd stroskany?

Juzem dość ziemię łzami urosił,

Wróć mi urodzaj kochany!

відповідніша до цілості вірша, ніж руська перерібка. Чи сеся перерібка єсть дійсно твором Маркіяна Шашкевича, се непевне; она друкована була найперше в «Зорі Галицькій» 1850 ч. 80 яко твір о. Бульвінського, приятеля Шашкевича.

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 42 – 43.