Технологічні дослідження історико-культурних пам’яток як ефективний засіб виявлення невідомих рис минулого

Н.Ю.Бредіс

Історична наука, на підставі виявлення окремих рис залишків матеріальної та художньої культури минулого та їх комплексного вивчення, об’єктивно відтворює етапи подій та оцінює рівень розвитку стародавнього суспільства. Але, як і в будь-якій іншій науці, під час вирішення та уточнення питань щодо історичного минулого головним фактором вірогідності одержаних висновків стає підтвердження їх фактичним матеріалом. Сучасний стан науки в цілому передбачає розв’язання цієї проблеми в галузі історії через залучення методів прикладних наук.

Використання аналітичних методів та технічних засобів під час проведення наукових досліджень дозволяє здійснювати точну діагностику археологічних знахідок, за результатами якої стає можливим відновлення втрачених або значно змінених рис, характерних ознак різноманітних за своїм походженням залишків історичних пам’яток. Підвищення підставності одержуваних висновків сприяє ототожненню або уточненню аутентичності виробів стародавніх майстрів відносно часу, місця виготовлення і, таким чином, здійсненню практичної допомоги під час вирішення проблем історико-культурного або реставраційного характеру.

Проведення технологічних досліджень передбачає застосування комплексу науково-технічних методів в лабораторних умовах, що визначаються у залежності від поставленої мети дослідження та фізичного стану об’єктів. Найголовніший аргумент застосування певного комплексу методів полягає в обгрунтованості їх поєднання з урахуванням взаємозв’язку та взаємодоповнюваності, що відповідає сучасній практиці наукових досліджень.

Дослідження техніко-технологічних особливостей археологічних знахідок вимагає насамперед урахування їх фрагментарного характеру, а також зміни первинного фізико-хімічного стану в умовах активного та довготривалого впливу гумусних кислот та інших агресивних речовин. Після порушення природних умов консервації, під дією активних атмосферних явищ, світла, механічних втручань та ін., археологічний матеріал швидко втрачає свої властивості і розпадається на порох. В першу чергу це стосується виробів з текстилю, шкіри, деревини, які мають органічну природу свого походження, значно потерпають від знаходження в грунті і не стійкі в процесі подальшого зберігання у фондосховищах. До того ж, відсутність можливості проведення своєчасних досліджень ускладнює виявлення їх видової належності, особливостей та відмін у технологіях виготовлення, що в кінцевому результаті позначається на збереженні та відновленні за допомогою реставраційно-консерваційних заходів.

Як підтверджує практика проведення технологічних досліджень археологічних знахідок, і насамперед виробів з текстилю, доцільно провадити визначення морфологічних характеристик та мікроструктурних ознак із залученням методів світлової та растрової електронної мікроскопії (РЕМ). А враховуючи інколи мінімальну кількість об’єктів та їх незадовільний фізичний стан, дослідження на мікроструктурному рівні за допомогою РЕМ можна вважати єдиним можливим шляхом виявлення індивідуальних рис різних типів матеріалів. Так, наприклад, дослідження мікроструктурних особливостей окремих часточок предметів стародавнього ткацтва (навіть таких, що постраждали від дії вогню), дозволяє встановлювати морфологічні ознаки різних типів волокон, за якими провадиться визначення походження, складу сировини, технологічних особливостей, виявлення структурних змін та процесів, що їх спричиняють (рис. 1 – 5). Таким чином, створюється можливість проведення ідентифікації відносно часу, місця виготовлення тощо; або навпаки, на підставі дослідження хронологічно датованих зразків одержувати підтверджувальний фактичний матеріал з метою створення систем накопичення необхідної інформації під час визначення якісних параметрів історико-культурних пам’яток.

Проведення досліджень та ідентифікації виробів з речовини неорганічного походження (метал, кераміка, камінь, скло), крім виявлення мікроструктурних ознак, передбачає також визначення побудови кристалічної гратки та хімічного складу, на підставі проведення якісного та кількісного аналізів. Визначення присутності у складі певних компонентів, а при можливості їх процентне співвідношення, дозволяє зробити припущення відносно регіону походження вихідної сировини, місця виготовлення (за певними, історично відомими осередками) або спрямовувати дослідження у руслі нових шляхів пошуку.

Ефективним засобом, що запобігає руйнації крихких археологічних знахідок, а також стає доцільним під час їх поглибленого вивчення та відновлення, є використання неруйнівних методів спектрозональних досліджень (у видимій, інфрачервоній, ультрафіолетовій та рентгенівській ділянках спектру). Так, наприклад, на підставі знімків, одержаних у рентгенівських променях під час дослідження фрагментів текстильних виробів із втраченими елементами металевого оздоблення, за рентгенографічною щільністю часточок хлоридів та окислів металів уможливлюється виявлення характерних ознак або уточнення розташування залишків малюнку, аплікацій, візерунків тощо (рис. 6).

Рентгенографічне дослідження меча, знайденого в Києві біля Золотих воріт у похованні Х – поч. ХI ст., дозволило встановити внутрішню структуру кородованого клинка та деякі технологічні особливості, що виявилися у полосчатій структурі металу (рис. 7 – 8).

У зв’язку з тим, що використання результатів технологічних досліджень ускладнюється відсутністю систематизованих наробків, запровадження в практику вивчення історико-культурних пам’яток науково-технічних методів (і, в першу чергу, методів неруйнівної діагностики) є перспективним науковим напрямом, який, завдяки підвищенню ступеню обгрунтованості, вірогідності та надійності висновків, сприятиме збагаченню історичних знань.

Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 1997 р., вип. 1, с. 7 – 9.