Висновки

Наталя Яковенко

Підсумувати мої спостереження однозначним вердиктом важко. Як і всі прояви свідомості, репліки Олександра Заславського, пов’язані зі сферою релігійних уявлень, надаються на багатоаспектне тлумачення, де неможливо виділити котрийсь із моментів як провідний, бо нам доступні лише конкретні вислови, але ми не знаємо того, що не потрапило “в кадр” – ситуації, настрою, поштовху тощо. Мозаїчність конфесійної ідентичності нашого героя – за оцінкою сучасників, “доброго католика” – очевидна, проте бракує ясних доказів для пояснення цього феномену. Зважаючи на руське походження князя, є спокуса вдатися до гіпотези Джованни Броджі Беркофф, яка вважає, що конституюючою рисою українського культурного простору ХVІ–ХVІІ ст. був його “поліморфізм”, себто багатошаровість, мінливість та піддатливість на асиміляційні впливи ззовні (в цій еластичності Броджі Беркофф пропонує вбачати не ознаку “недорозвитку”, а стрижневий елемент культурного коду, що оприявлював себе у флуктуаціях зовнішніх упливів і внутрішніх поштовхів, а також у мовному и конфесійному плюралізмі) [80].

З іншого боку, не можна оминути увагою ексклюзивного, княжого статусу Олександра Заславського (сам він, принаймні, це неодноразово підкреслює). “Люди великі” його кола й рангу, як показує низка прикладів, часто демонстрували нонконформізм, не сумніваючись у власному праві на особливу позицію в питаннях віри й Церкви [81]. Сприяла цьому і їхня вища, порівняно з пересічним шляхетським загалом, освіта, здобута в закордонних освітніх мандрівках. Адже й справді, віра князя Олександра – це не “віра простаків”, які не задумуються над догматами, тож тут навряд чи можна апелювати до такого констатованого багатьма дослідниками явища, як “поверхова релігійність” річпосполитської шляхти XVII ст., що сумлінно дотримувалася обрядових практик, але не розуміла метафізичних аспектів віровчення [82]. Навпаки, про інтерес до таких речей свідчить і згаданий вище “диспут”, і збережене серед листів Заславського замовлення (до речі, адресоване співрозмовникові “диспуту” – “ксьондзові Єжи”) на купівлю книжок, серед яких Bellarmini Opera omnia [83]. Назва цієї позиції показує, що йшлося не лише про популярний катехізис Роберто Белларміно, який тільки за життя автора († 1621) витримав понад 40 видань різними мовами, а й про теологічні роздуми знаменитого італійського єзуїта.

У контексті сказаного набуває інакшого освітлення й “гра з сакральним” [84], що ми її бачимо в процитованій на початку цієї статті пародійній мініатюрі та сміливих жартах князя. Перед нами, схоже – не замах на сферу сакрального, а її “приручення”, барокове наближення до чуттєвої сфери в зрозумілих і доступних людині метафорах, що балансують між натуралізмом та алегоричністю [85]. Саме так, очевидно, можна витлумачити й іронію щодо спорудження “кам’янички”, де мешкатимуть “закуті душки”, і протиставлення євангельської небесної любові (Amor Divinus) Овідійовому земному коханню (Amor Terrestris), на що натрапляємо в листах до “Бернася”. Разом з тим, така словесна гра під пером людини, що дозволяє собі персональний “догматичний компроміс” у рамках аж трьох конфесій, неминуче призводить до втрати дистанції між собою та сакральним, і власне це, на мою думку, є однією з найхарактерніших ознак релігійної ідентичності руських аристократів (“людей великих”) зламу XVI–XVII ст., себто на порозі “епохи конфесіоналізації”, що невдовзі перетворить їхніх дітей та онуків або на “добрих католиків”, або, в поодиноких випадках, на “добрих православних”.

Примітки

80. G. Brogi Bercoff. Ruś, Ukraina, Ruthenia, Wielkie Ksiąstwo Litewskie, Rzeczpospolita, Moskwa, Rosja, Europa Środkowo-Wschodnia: o wielowarstwowości i polifunkcionalizmie kulturowym // Contributi italiani al XIII congresso internazionale degli slavisti / Ed. Alberto Alberti et al. Pisa, 2003. P. 325-387.

81. Пор. на прикладі кн. Єжи Збаразького: Н. Яковенко. Паралельний світ… С. 53-55.

82. Див., серед іншого: J. T. Maciuszko. Symbole w religijności polskiej doby Barocu i Reformacji. Warszawa, 1986. S. 294-295, 312.

83. Турійськ. 18 лютого 1618 р. (АРК. Archiwum Sanguszków. Rps. 75. T. 1. S. 432).

84. Проникливе тлумачення цього питання див.: Е. Б. Смилянская. Волшебники. Богохульники. Еретики. Народная религиозность и “духовные преступления” в России ХVІІІ в. Москва, 2003. С. 235-237.

85. Пор.: .J. T. Maciuszko. Symbole w religijności polskiej… S. 251-252.