«Ваш біль зачіпає й нас»
М.Барсук, спец.кор.«Київської правди», Чорнобиль – Поліське
Кілька днів тому газета «Комсомольская правда» надрукувала Зверінення іноземних громадян, які навчаються у СРСР, до урядів і народів світу. Студенти з Тунісу і Польщі, Венесуели і Сьєрра-Леоне, Мексіки і Гани, Сірії й Іраку, багатьох інших країн виступили із заявою: «Ми, громадяни зарубіжних країн, що навчаються в СРСР, висловлюємо щире співчуття тим, хто постраждав у результаті аварії на Чорнобильській АЕС, їхнім сім’ям, трудовим колективам і всім радянським людям. Ця аварія боляче зачіпає усе людство. Вона примушує уряди і народи зробити єдино вірний висновок: поки ще не пізно, раз і назавжди покінчити з конфронтацією, не на словах, а на ділі припинити всі ядерні випробування, розпочати скорочення ядерних арсеналів і подальше їх знищення».
Путі-дороги журналістські несповідимі. Так трапилося, що діставатися із Чорнобиля до Поліського залишалося тільки попутними машинами. Не щастило. Рух транспорту тут помітно зменшився. Це й зрозуміло: центр боротьби по ліквідації наслідків аварії поступово зміщується у Чорнобиль.
Надія на «попутку» дедалі тьмянішала, і раптом, наче на замовлення, зупинився «рафік»:
– Ми правильно їдемо на Поліське? – запитали з нього.
– Я покажу дорогу, підкинете?
Знайомимося із пасажирами.
– Назі Зідан, Сірія.
– Коль Мейтланд, Сьєрра-Леоне.
– Роберт Смолень, Польща.
– Наші гості з Москви, студенти, голови земляцтв, – пояснює Олександр Сергійович Єкарев, секретар загальносоюзної Ради у справах іноземних студентів.
– От приїхали власними очима побачити, оцінити обстановку в Чорнобилі, – додає Анатолій Григорович Богомолов, завідуючий студентським відділом ЦК ЛКСМУ. – А тепер їдемо у Поліське, у Прип’ятський міськком комсомолу.
Секретар Прип’ятського міськкому комсомолу Анелія Перковська розповіла гостям про перші дні аварії, напружену роботу юнаків і дівчат по ліквідації її наслідків, влаштуванню евакуйованих у сусідніх районах. Про завдання, які стоять перед комсомольцями нині.
А потім настала черга відповідати гостям.
– Що спонукало вас, іноземних студентів, звернутися із Зверненням до урядів і народів світу?
Роберт Смолень:
– Ми живемо і навчаємося в СРСР. Отже, ті проблеми, які виникли в результаті аварії перед країною, не можуть не зачіпати і нас. Звичайна людська порядність вимагає, щоб і ми, іноземні громадяни, відреагували на цю подію, внесли і свій посильний вклад у надання допомоги постраждалим. А головне – розповісти своїм співвітчизникам правду про Чорнобиль. Польська Народна Республіка кілька років тому опинилась приблизно в такому ж становищі, коли буржуазна преса намагалася потопити правду у несамовитому галасі [1]. Я співчуваю вам, і знаю, як це обурює. Аварія показала, наскільки небезпечна атомна сила, але це тільки аварія, яку є кому і чим ліквідувати. Ядерна війна – катастрофа. Це повинні зрозуміти люди, тому ми і виступили зі своїми зверненнями.
– Західна преса розповідала про події на Чорнобильській АЕС, м’яко кажучи, у перекрученому вигляді. Що ви чекали побачити у Чорнобилі?
Назі Зідан, Сірія:
– Особисто я не дуже довіряв інформації західної преси. В Радянському Союзі я вже не перший рік. Нині навчаюсь в аспірантурі Першого Медичного інституту в Москві, отже, «що й до чого», знаю. А враження… Їх так багато від цієї поїздки. Прекрасне місто Київ, повнолюдне, працюють затишні кафе, магазини. Ніякої паніки, руїн і трупів, як повідомляли газети країн Заходу [2]. Я бачив на власні очі людей. Нормальних людей – усміхнених і впевнених у собі. Певна річ, незвично бачити зачинені будинки в населених пунктах у межах 30-кілометрової зони і таку велику кількість техніки, але це все – явища в даній ситуації нормальні.
– Про що ви розкажете своїм землякам, коли повернетесь додому?
Коль Мейтланд:
– Є російське прислів’я: – краще один раз побачити, ніж сто разів почути. От і я побачив ваші українські міста і села, людей, які працюють на ліквідації аварії. Тут познайомився з багатьма моїми ровесниками. Так, усім нелегко, але відчуваю ваш спокійний настрій. І він передається мені.
Від імені гостей Роберт Смолень подякував за організацію цієї поїздки і зустрічі з прип’ятськими комсомольцями.
Київська правда, 1986 р., 7.06, № 135 (18617).
[1] Натяк на славний польский народний рух “Солідарність”.
[2] Навіть через півтора місяці після вибуху нема руїн і трупів.