Суд над ненажерами

Т.Бойко, І.Павловська, М.Мосенжник, спец.кор.«Київської правди»

Кореспонденція під заголовком «Ненажери», надрукована 11 червня, викликала потік листів наших читачів. «З особливою увагою і хвилюванням читаю публікації у вашій газеті про мужність, героїзм усіх радянських людей, що кинулись на допомогу потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС. Біль і гнів викликала розповідь про дії ряду працівників торгівлі, опублікована у статті «Ненажери». Користуються такі ненажери гуманними нашими радянськими законами. Я б судила їх за самими суворими мірками», – пише Людмила Іванова з м.Біла Церква. «Пропоную припинити публікацію таких статей без оголошення вироку суду або вжитих адміністративних заходів, а також посилити, зробити більш суворими міри покарання за використання свого становища у корисливих цілях і за нетрудові доходи», – на цьому наполягає ветеран Великої Вітчизняної війни тов.Диканський з Києва.

«Стаття потрясла нас. Невже є такі люди у наш вік, коли у кожного є повно всього у дворі по вінця, а йому все мало, не лишилося у таких людців, мабуть, уже й крихти совісті, щоб хоча на мить подумати – в кого крадеш? – і відсмикнути, спинити свою погану та нечесну руку. Гнати треба таких з нашого суспільства!» [1] – пишуть жителі селища Чабани Києво-Святошинського району товариші Карпович, Малієнко, Петренко, Репик. – «З матеріалу невідомо, хто з них яке покарання поніс. Але сподіваємося, що всі вони будуть покарані, як це і належить тому, хто на руку нечистий».

Дійсно, у згаданій кореспонденції не йшла мова про адміністративне чи кримінальне покарання порушників правил радянської торгівлі, бо надруковано її було, як-то кажуть, по свіжих слідах, буквально через день після перевірки наведених у ній фактів. Ми обов’язково найближчим часом повідомимо читачів про заходи, яких вжито за матеріалами газетної публікації.

Але жителі населених пунктів, у яких трапляються ганебні випадки з махінаціями, пов’язаними з обслуговуванням населення, евакуйованого з зони Чорнобильської АЕС, де виявлено факти крадіжок, розтрат, приховування товарів, незаконного продажу спиртного, на своїх сходах самі дають сувору оцінку особам, винним у цих злочинних діях.

Кореспонденти редакції газети «Київська правда» разом з працівниками служби боротьби з розкраданням соціалістичної власності – майором міліції, старшим оперуповноваженим УБРСВ МВС УРСР О.А.Назаренком, майором міліції, заступником начальника ВБРСВ УВС облвиконкому Г.П.Єдиницею, майором міліції, старшим уповноваженим ВБРСВ УВС облвиконкому П.Ф.Купрієнком та іншими провели рейд в Іванківському районі. За фактами, виявленими в магазині № 58 с.Оране Прибірського РТО, виконком сільської Ради ухвалив рішення у надзвичайному порядку скликати сход жителів села.

Чи не правда, дивна знахідка у магазині, який з березня не продає спиртне? Та для Т.А.Малашенко це – не дивина

…Вони сидять перед людьми. Незворушні, абсолютно спокійні, впевнені у своїй безкарності, трохи зверхньо поглядають на односельців. І в цих поглядах читається: «Ну-ну, ви поговоріть, а ми послухаємо. Завтра все одно прийдете, а там розберемося». Вони так звикли диктувати свої умови цим людям, що навіть зараз переконані, що ті не насміляться відверто, їм у вічі сказати все, про що давно вже говорять по задвірках. І не розуміють, що терпець у людей увірвався.

– Це вони-таки вжиріли, – кинув спересердя Ничипір Макарович Марченко, ветеран війни та праці, коли ми в гурті людей йшли на сход. – Зовсім совість втратили. Поки себе не забезпечать, своїм родичам, сватам і кумам продуктів не роздадуть, – в магазин не потикайся.

Ось що побачили ми під прилавком і в сейфі Л.І.Федоренко (магазин № 41 села Коленці)

…Ми завітали в село Оране надвечір, за день до сходу. В магазині було людно. Запилені банки компотів, ящики з лимонадом, нагрітим за день, захаращували торговельний зал.

Люди приходили, оглядали виставлений товар і, придбавши найчастіше лише хлібину, йшли додому.

Зате підсобка вражала різноманітністю товарів. Чого тільки там не було. Банки дитячого харчування – всілякого фруктового пюре, згущеного молока, м’ясних консервів, пляшки «Боржомі». Про всяк випадок зберігався й ящик миючого порошку «Лоск». Навіть концентрати м’ясних супів і ті стараннями продавців перетворилися тут на дефіцит. За принципом: нехай у підсобці полежить, краще збережеться.

У холодильнику, мабуть-таки до приємної й поживної вечері, лежав почищений оселедець, стояла розкрита тушонка. І склянки. А поряд – трилітрова банка із старанно порізаними лимонами з цукром. Нічого сказати, дбають про себе продавці. Люблять-таки вітаміни.

Та найбільше здивування викликав вміст льоху. Згинаючись від ваги, на нашу вимогу вантажник витягав все нові й нові ящики спиртного. Двадцять вісім пляшок горілки, тридцять – вина. А заразом і закуску – банки консервованих ніжинських огірків, томатів.

– У яку ціну продавали горілку? – поцікавилися ми у Тамари Адамівни Малашенко. Точної ціни продавець назвати не змогла. Напевне, давно вже не реалізували тут спиртне за номіналом. Це й зрозуміло. Рішенням сільського сходу продаж алкогольних напоїв у магазині заборонений від 5 березня нинішнього року. По тому була проведена й інвентаризація. Було виявлено 70 пляшок горілки, 171 пляшка вина. Виявлено – і залишено. Навіщо? Відповідь на це дадуть правоохоронні органи [2]. Та продавці магазину були впевнені: спиртне залишене для них, для поповнення власних гаманців. Посудіть самі, за час цілковитої заборони продажу алкогольних напоїв тут реалізовано 42 пляшки горілки і 141 – вина, і навряд чи за державними цінами.

– Заїлися ви, перетворили державний магазин на свою власну лавочку за принципом – усе моє. Що хочу, те й візьму. На чому наживаєтеся? На біді. Ви не просто приховуєте товари, крадете не просто банки і консерви. Ви втоптуєте в бруд ім’я людини. Зневажаєте всіх. Особливо ганебні ваші вчинки зараз, в нинішніх умовах. Де ж ваша совість, елементарна порядність? В гонитві за копійкою обкрадаєте дітей, стариків [3]. Ви зраджуєте найсвятіші принципи нашого життя. Немає і не може бути вам прощення.

(З виступу на сході депутата сільради, трудівника колгоспу імені Калініна Петра Даниловича Бартила).

Загальна сума прихованих від реалізації товарів склала 578 карбованців [4]. Вдумайтеся у цю цифру. За нею – недоодержані людьми продукти харчування, виділені евакуйованому населенню з державного фонду. За нею – обман у власних дрібних, корисливих цілях. Прагнення розкошувати в годину біди.

До останньої хвилини була впевнена у своїй безкарності завідуюча магазином № 58 с.Оране К.П.Давидчук

Навіть якось незручно, огидливо було слухати виправдовування завідуючої магазином Катерини Петрівни Давидчук, коли, в прагненні обілити себе, вона вигадувала якісь нісенітниці про те, що продукти не приховані, а просто так лежать у підсобці. І про їх наявність вона, мовляв, усно передає односельцям. Можливо і передає. Та не всім, а своїм близьким, знайомим, «потрібним» людям.

– Жодного дня в цьому магазині не було порядку, – сказав на сході пенсіонер Петро Андрійович Демченко. – Дожилися до того, що інвалідів як ширму для своїх брудних справ використовують [5]. То не продають товари через те, що ще інвалідам війни та праці, евакуйованим не давали, то, навпаки, твердять, що вони взяли з надлишком, тому нічого не залишилося. То тримають продукти під прилавком, тому що накладної немає, то накладна є, але продуктів не знайдеш. Зволікають час, поки всіх своїх не забезпечать. Ладні навіть зіпсувати товар, аби тільки в накладі не лишитися. Ні на кого не зважають. Всіх обдурюють. І дітей, і старих. Навчилися з цвяхів нитки робити, а з ниток – цвяхи. Безсовісні.

Шумить сільський сход. На лаві підсудних – продавці Тамара Адамівна Малашенко, Катерина Олександрівна Сидоренко, завідуюча магазином Катерина Петрівна Давидчук. На лаві підсудних – байдужість, нечесність, користолюбство.

Хата, домашні прибудови у Давидчук, Малашенко мало чим відрізнялися від підсобки. Мішки й бочки з борошном, подекуди вже засміченим хробаками (не для себе, худоба і таку поїсть) у однієї кілограмів із 130, у другої – 80, не менш як по 40 кілограмів кукурудзяної крупи, пшоно, млинцеве борошно. «Працювати і собі не взять?» – вражено казала Давидчук, коли ми спитали, звідкіля всі ці банки тушонки, «Сніданки туриста», «Кільки у томаті», гречаної каші з м’ясом, огірків ніжинських, ковбаси «Одеської» та іншого [6]. Але найбільш за все в обох вражали відра із намоченим хлібом, – осі вони, буханки, ще теплі, тільки-но спечені, навіть і не порізані – свині його тут їдять досхочу.

– Для моєї матері буханки ніколи не давали. Хай, мовляв, вісімдесятирічна бабуся сама прийде, – скаже їм на сході колгоспник Яків Якович Кощенко. – Ви не просто продукти від покупців ховали, ви показали цим свою нелюдяність. А з хлібом отак – чи ж є у вас щось святе?

Хліб. Скільки слів про нього сказано, складено віршів! Це той хліб, який усьому голова, який з такою шаною кладуть на столі на чистому рушникові, бо буде хліб – буде і мир, і міцна держаіва. Щоб виростити його, стільки сил витрачає хлібороб. Вони кидали хліб під ноги, бо не поважали ні людей, ні їхньої праці, ні законів, за якими ми живемо. Та недарма кажуть, що кожному овочеві свій час.

– Хай одержать по закону все, що їм належить, – говорить головний механік Оранського крохмального заводу Микола Юхимович Давидчук. – Немає їм прощення. Та не слід за все це знімати вини і з виконкому сільради, депутатської комісії. Треба було вже давно припинити базікати, а вживати заходів.

Безконтрольність до добра не доводить. Ці слова ми чули не раз, і звернуті вони були передусім до керівників торговельної мережі – директора Прибірського роздрібно-торговельного об’єднання Ніли Дмитрівни Захарчук та голови правління Іванківського райспоживтовариства Миколи Гнатовича Сіножацького. Захарчук, яка знала про все, що робилося в магазині, взагалі побоялася стати перед людьми, все переховувалася за кущами. «Директор куща за кущем», – влучно зауважив хтось з гурту, коли вона відмовилася пояснити свою роль у цій справі.

Іде сільський сход

М.Г.Сіножацький ще до сходу на запитання рейдової бригади, чому в торговельній мережі району не зменшується число правопорушень і з адміністративно караних вони переходять у кримінальні, відповів настільки по-філософськи глибокодумно, що ми, чесно кажучи, так і не зрозуміли.

– Ми контролюємо, – пояснював він. – Але контроль є контроль, а матеріальна відповідальність є матеріальна відповідальність. – Нехай читач не запідозрить, що ми щось перекручуємо. Усе наводимо дослівно. – Стільки тих зборів, стільки засідань! Уже й не знаю, яких заходів уживати, – і самокритично, подумавши, закінчив: – Зрозуміло, така робота нас не красить.

Та куди вже! Про цю «красиву роботу» Миколі Гнатовичу люди на сході казали відверто і без церемоній, бо таки всім накипіло на душі. А він, червоний, розгублений, усе ніяковів, вибачався, запевняв:

– Я прошу вибачення за безконтрольність і запевняю, що ми порядки наведемо, якщо нам дозволять.

Ні, не випадково таке уточнення – «якщо дозволять» пролунало з вуст Сіножацького. Ніхто не заперечує, що район, як і ряд інших в області, опинився у важких умовах. Тим більше організованості, зібраності, мобільності, врешті-решт вміння приймати єдино правильне рішення і мужності брати на себе відповідальність вимагалося від керівників усіх служб. Факти свідчать про серйозні упущення в роботі райспоживтовариства.

Рейдова бригада виявила, що не все тут в порядку з обслуговуванням евакуйованого населення, в магазинах немає твердих норм відпуску товарів, що веде у ряді випадків до зловживань, крадіжок, не працює холодильне обладнання, антисанітарія, безкультур’я. В магазині с.Феневичі продавець С.М.Соловйова реалізовувала населенню борошно без додержання норм, але з навантаженням із зіпсованих товарів – п’ять карбованців на мішок. Те ж саме було виявлено і в магазині с.Прибірська (завмаг О.І.Сергієнко). У Соловйової за прилавком було виявлено самогон. Довелося виймати пляшку з-під самогону і недопиту «Ведмежу кров» завідуючій магазинам № 45 с.Коленці Л.І.Федоренко. Не могла вона до ладу пояснити, для чого сховала у сейф імпортне пальто, пряжу та дещо інше. Є з чим розібратися і за що спитати в М.Г.Сіножацького. Тому й не дуже-то йняв віри його запевненням сільський сход.

– Кожен має добре працювати на своєму місці, яку б посаду він не обіймав, – сказав у своєму виступі робітник Оранського крохмального заводу Борис Григорович Кравченко. – Якби працівники райспоживтовариства сумлінно виконували свої обов’язки, напевне ж, не зіткнулися б ми з такими грубими порушеннями правил радянської торгівлі.

– Зло можна перемогти лише всією громадою, відкритим осудом. Ми маємо створити в селі таку моральну атмосферу, – сказала голова виконкому сільської Ради народних депутатів Ніна Павлівна Карпенко, – коли будь-які антигромадські прояви вважалися б злочином проти совісті. Сьогодні ми судимо громадою тих, хто підняв руку на народне добро, своїми ганебними вчинками заплямував ім’я людини [7].

А продавці? Тримаючи марку, вони все ще прагнуть здаватися спокійними. Перешіптуються, обмінюючись враженнями від слів односельців. Поки вони не знають рішення сходу. І все ще вважають, що, як і завжди, все скінчиться черговими розмовами, умовляннями. І знову вони стануть повновладними господарями прилавка.

– Так, знаходяться ще люди, ладні із задоволенням наловити рибки в каламутній воді, погріти руки на чужій біді, використати своє службове становище в корисливих цілях, – сказав прокурор області Юрій Олександрович Антоненко. – І всі ми у відповіді перед тим, щоб перешкодити цим ненажерам наживатися за наш, спільний рахунок. Цього вимагає і нещодавно прийнята постанова ЦК КПРС «Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами».

Дії продавців, яких сьогодні ви тавруєте, судите за законами совісті, моральності, до того ж підлягають і кримінальній відповідальності. Але є ще одне питання. Звідки беруться такі людці? Що породжує їх злочинні дії? Напевне ж, безконтрольність, а, часом, і безпринципність, безгосподарність. Мовчанням, всепрощенням зла не переможеш. Воно, як ніч світла, боїться гучного слова.

Сход приймає рішення. «Порушити питання перед правоохоронними органами про притягнення завмагазином К.П.Давидчук, продавців Т.А.Малашенко, К.О.Сидоренко до передбаченої законом відловідальності».

– Таким людцям не місце в нашому суспільстві, – гнівно вимагають жителі села.

– Хто проти?

– Нікого!

Від редакції: Коли верстався номер, нас повідомили, що проти колишніх працівників продмагу № 58 села Оране порушено кримінальну справу.

На розширеному засіданні правління райспоживтовариства директорів Феневицького і Прибірського роздрібно-торговельних об’єднань М.Ф.Даценка і Н.Д.Захарчук звільнено з роботи.

Київська правда, 1986 р., 19.06, № 145 (18627).

[1] “Если градоначальник станет палить без расчёта, то перепалит всех обывателей и останется на развалинах один с письмоводителем” (М.Є.Салтиков).

[2] А що могли вдіяти правоохоронні органи, коли порушення законів СССР тут не було? Хіба що виконувати вказівки партійних інстанцій і самим ставати на шлях сваволі і порушення законів, що вони залюбки й робили.

[3] У який же спосіб приховування товарів перетворилось на обкрадання? Товар, який лежить у крамниці, ще не належить покупцеві, і тому цей товар не можна у цього покупця вкрасти. З логікою у комуністів завжди були проблеми. Адже відомо, що сам великий Ленін мав у гіманзії з усіх предметів “5”, і тільки з логіки – “4”. Звідти все й пішло.

[4] Ця колосальна сума дорівнює двомісячній заробітній платі старошого наукового співорбітника і трохи вища за місячну плату зав.відділом (500 р.), але менша за плату директора інституту в АН УСРС (700 р.).

[5] Мушу сказати, що все це справді мало місце, і навіть більше того – саме задля таких махінацій і підтримувалась корпорація “ветеранів війни”, хоча назверх це видавалось за піклування про ветеранів.

[6] Дуже показовий перелік – вся мізерія совєтського “добробуту” як на долоні. Ані ананасів, ані рябчиків не зауважено.

[7] Зовсім несподівано прастарий звичай копного суду віджив за комуністичного панування.

Мета таких публікацій – відвернути гнів людей від начальства і спрямувати його на дрібних виконавців.