Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

І буде дім, і буде свято…

О.Новак, кор. «Київської правди». Бородянський район

Автографи на карті області

Слова ці почулися зненацька. А промовив їх молодий ще за віком тесля, який хвацько оперував сокирою, вирівнюючи бік майбутньої балки. Напевно, він чув нашу розмову із Володимиром Яковичем Пінчуком, заступником начальника штабу по будівництву житла для евакуйованих чорнобильців у Бородянському районі.

– З харківського загону, – кинув у бік теслі Володимир Якович. – Умільці, я вам скажу. Пообіцяли на кінець вересня звести 380 садиб.

– Так воно і буде, – відгукнувся молодий будівельник. – Харків’яни слова на вітер не кидають.

Місце, де ми вели розмову, має поки що подвійну назву – Небрат-Берестянка. Чому поки що? Бо, можливо, називатиметься майбутнє селище інакше. А нині новоспоруджені будови ніби простягають руки до сусідніх сіл – Небрата і Берестянки. 560 садиб розмістяться на недавньому полі, обрамованому лісовою смугою. В.Я.Пінчук, видно, навмисне зробив наголос на слові «садиб», бо поряд із житловими будинками уже зараз сусідують надвірні будівлі для утримання худоби. А ще опоряджуватиметься ділянка для городу, саду…

Крім харків’ян, у Небраті-Берестянці працюють будівельники з Криму, а також наші земляки – кияни. Згадуємо про це не лише заради довільної інформації. Факт цей обумовив і ряд таких особливостей, про які не можна не згадати.

По-перше, соціалістичне змагання, яке розгорнулось між обласними загонами, характеризується помітним прагненням кожного з колективів вести перед не лише у випередженні строків забудови, а й у відмітках, якими тут позначається висока якість робіт.

Участь побратимів у будівництві житла для чорнобильців започаткувала й іншу хвилюючу особливість. З чиєїсь ініціативи народилась ідея назвати тут нові вулиці іменами тих міст, звідки прибули будівельники. Одна з перших дістала назву «Київська». Є вже Харківська, Севастопольська, Сімферопольська… Та знову ж таки справа не лише в назві. Річ у тім, що ідею цю розумно використали агітатори – вони, до речі, працюють тут по-справжньому активно, – які зуміли утвердити в колективах думку про те, що пам’ять про місто це водночас і синонім його честі – про те й повинна своїм зовнішнім виглядом нагадувати майбутня вулиця. І дійсно вони, місцеві вулиці, не схожі одна на одну: будинки відрізняються не лише матеріалом, з якого зведені, а й архітектурою. Відрізнятимуться і фарбами, які за задумом будівельників милуватимуть око господарів…

І цей останній вислів належить не автору репортажу. Так пояснював інший наш співрозмовник, начальним штабу київської групи будівельників Віктор Михайлович Христопов. І знову відчувалось у цих словах бажання – найбільшим чином бути у пригоді людям, яких раптова біда змусила покинути насиджені гнізда. Думку цю підтвердило й наступне знайомство: на наше прохання нас познайомили з бригадою, про яку довелося перед цим чути біля екрана соціалістичного змагання, – колективом, який очолює лауреат Державної премії СРСР Ілля Іванович Дзяун. Ще недавно його бригада працювала в Києві на будинках комплексного капітального ремонту. Тільки-но дізнались хлопці, що для евакуйованого населення Чорнобильського району мають будувати нові села, одностайно заявили про своє бажання взяти участь у тій патріотичній справі. Їх запитали: «А хто ж довершить розпочату вами роботу?» – «Ми самі» – відповіли, і на чотири місяці раніше строку завершили комплексний ремонт з оцінкою «відмінно».

виконроб Микола Ульянов з мулярами…

Ще один дім у Небраті-Берестянці звели будівельники київського загону. На фото (зліва направо): виконроб Микола Ульянов з мулярами Іваном Мельником та Іваном Яковчуком. Фото І.Петрова

Ось так, відмінно, працює бригада Іллі Івановича і в Небраті-Берестянці. Кожний у колективі володіє не менш, як двома суміжними спеціальностями. Тобто, бригада майстерно зводить стіни, виконує теслярські, опоряджувіальні, інші роботи – і все це на совість, з любов’ю. Ми дивились на споруджений ними трикімнатний будинок, і в уяві постали обличчя Василя Петровича Гаращенка – ветеринарного лікаря з чорнобильського колгоспу «Дружба», членів його сім’ї, з якими зустрілись ми напередодні в Немішаєві. Розповідав Василь Петрович, що відвідав нове селище, казав, що працюють там будівельники так, ніби для себе.

Час. Його не розсунеш. Як не бийся, а в добі все одно залишиться двадцять чотири години. Те, однак, здалося нам, що люди, які працюють у Небраті-Берестянці, зуміли підкорити собі і фактор часу. І тому віриться, що до початку жовтня гостинно розчиняться тут двері новобудов.

Київська правда, 1986 р., 25.07, № 173 (18655).