З ними вся країна
Л.Бровченко. М.Вишгород
Посланці транспортних організацій братніх республік допомагають ліквідовувати наслідки аварії на Чорнобильській АЕС
Ми сподівалися побачити кремезного велета, а підійшов середнього зросту юнак. Уявляли бувалого аса водія, а він лише торік повернувся з армії. Друзі характеризували його як веселуна й дотепника, а ми не могли з нього й слова витягти – скромний і сором’язливий.
Що відчував під час першого рейсу до Чорнобильської АЕС? Водій Вільнюського автотранспортного господарства № 1 Андрій Гарбар знизує плечима: «Робота, як робота. Звичайний рейс. Хіба що нічний. Ні, страху не було. Там же ж працювали люди, значить нашому життю ніщо не загрожувало. Чому наполіг, щоб зарахували і до наступної партії водіїв, яких направив трест «Литбудтранс» Мінпромбуду Литовської РСР на допомогу Чорнобилю? Совість не дозволяє стояти осторонь у такий час. Та й потрібно, щоб поряд з новачками працювали досвідчені водії, які вже добре знають трасу, володіють обстановкою». Досвідчений водій змовчав, що йому самому лише виповнився… 21 рік.
Такий вже характер у нас, радянських: якщо комусь важко допомогти, підставити і своє плече. У годину випробування не раз розкривався високий гуманізм нашого народу, його чуйність, безкорисливість. У нас і радість і біда на всіх одна. Чужого горя не буває. Трапився, скажімо, землетрус у Ташкенті, всі республіки разом відродили це прекрасне місто – зорю Сходу. Стихійне лихо в Грузії – і туди вже йдуть ешелони з технікою і матеріалами. З Москви, Києва, Ленінграда, Мінська, Баку та інших міст їдуть спеціалісти на допомогу кавказьким братам. Жителі Ефіопії з вдячністю згадують нашу допомогу під час засухи. Вдячність випромінювали обличчя мексиканців, коли на світовому футбольному чемпіонаті вони зустрічали серед болільників радянських туристів: «Спасибі, радянські, за допомогу після землетрусу».
Трагедію і біль Чорнобиля кожен у нашій країні сприймає як власні. Всі республіки простягли братню руку допомоги, щоб якнайшвидше ліквідувати наслідки аварії. Допомога, яка надходить у Чорнобиль з усіх куточків Радянського Союзу, наша згуртованість перед лицем несподіваної біди заступили їй шлях.
На трасі від Вишгорода, звідкіля везуть бетон, до Чорнобильської АЕС – суцільний потік машин. Номерні знаки – полтавські, смоленські, хмельницькі, воронезькі, бєлгородські, башкирські, дніпропетровські, курські… Тридцять шість автотранспортних організацій з різних областей України і союзних республік об’єднує тимчасово під своїм началом транспортне виробниче об’єднання тресту «Південатоменергобуд», розташоване у Вишгороді.
Литовський загін прибув у Вишгород о 12-й годині ночі. Позаду 800-кілометровий марш-кидок. Втома важким тягарем лягла на плечі водіїв, повіки самі злипалися. Але вже через дві години всі десять машин вийшли у рейс до атомної. Там чекали на бетон, про який відпочинок могла бути мова! Відтоді працюють цілодобово. Нині тут трудиться вже друга партія водіїв з Литви. Четверо з них працювали і в першій партії – А.Гарбар, П.Степаненко, Я.Морозас, В.Степаненко. Воли наполягли, щоб їх залишили ще на одну зміну. Досвід «ветеранів» справді став у великій пригоді новачкам.
– З білоруськими водіями, як кажуть, я б пішов у розвідку, – у цих словах секретаря партбюро Вишгородського транспортного виробничого об’єднання тресту «Південатоменергобуд» Миколи Григоровича Гриценка найвища похвала.
Автотранспортний загін Мінпромбуду Білоруської РСР одним з перших прибув на допомогу українським братам. Цей загін найчисельніший – 68 чоловік: водії з Мінська, Гомеля, Бобруйська. Короткий мітинг у Гомелі. Напутні слова. Наказ: працювати так, щоб рівнялися інші. Нічний переїзд, і ось уже важкі дороги Чорнобиля, які вимірюються не кілометрами, а високою мужністю. Роботи виконували найрізноманітніші, найвідповідальніші. Вивозили техніку, яка залишилась безпосередньо на АЕС.
– П’ятеро водіїв з нашого загону, – розповідає керівник білоруської групи майстер управління монтажних і будівельних робіт № 146 «Мінськпромбуду» Анатолій Камиш, – добровільно зголосилися пробивати отвір до реактора, через який мали прокласти труби для охолодження. Першим ступив на передній край боротьби з катастрофою комсомолець В.Круглик з «Мінськпромбуду». За ним пішли водії «Гомельпромбуду» Г.Скобелєв, В.Шилаков, С.Климович, М.Хроменков.
Загін тресту «Криворіжбудмеханізація» прибув до Вишгорода 10 травня. Одразу вступили у бій. Добре проявили себе водії М.Іщенко, І.Шаїн, В.Зикрань. Здавалося, розповідав начальник відділу експлуатації Вишгородського транспортного об’єднання Микола Єгорович Петренко, що вони залізні, їм все під силу.
На господарів діючої транспортної бази – вишгородських автомобілістів з перших днів ліг тягар основних транспортних перевезень. З найкращого боку проявили себе водії партгрупорг В.Мельник, І.Булгаков, І.Петрук, І.Боришполець, В.Білоус та інші. Вони розуміли, що значить слово «треба», їх діями керувало почуття обов’язку.
Київська правда, 1986 р., 25.07, № 173 (18655).