Щасливі хвилини новосілля

В.Заруда

Долі міст і сіл бувають різні. Проте всі вони мають історію. Коротшу чи довшу, та все ж історію. Кожен вік на карті населеного пункту ставить свою відмітину. Підкреслюючи цю думку, ми полюбляємо зіслатись на приклад: Москва будувалась не одразу. А новий час і в цю примовку вносить корективи. Сьогодні на карті Київщини з’являється 52 населених пункти, які (за історичними, звичайно, мірками) будуються одразу.

Біда, що звалилася на нас, боляче вразила радянських людей, завдала серйозних втрат. На ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС піднялась уся країна. Області надається величезна допомога. Для цього залучено значні матеріальні і трудові ресурси, науку, новітню техніку, висококваліфіковані кадри.

Сьогодні робиться все, щоб у найкоротші строки ліквідувати наслідки аварії.

Нове село Тернопільське

Всі, хто евакуювався з 30-кілометрової зони, оточені увагою: їм було надано житло, робота, вони забезпечені надійним медичним і торговельно-побутовим обслуговуванням. Водночас партійні, радянські, господарські органи дбали про те, щоб кожна евакуйована сім’я до початку опалювального сезону одержала постійне житло. Складність завдання можна зрозуміти, довідавшись лиш про те, що перші кілочки на місці будов довелося забивати в червні. А в перші дні серпня вже настає пора новосіль. На допомогу прийшли трудові колективи братніх республік, Москви, Ленінграда. В області зараз працює 70 тисяч будівельників з Києва і всіх областей України. Споруджується понад 7 тисяч будинків садибного типу і майже 200 об’єктів соціально-культурного призначення.

Друге серпня 1986 року ввійде славною сторінкою в літопис боротьби за ліквідацію наслідків аварії на АЕС. У цей день 150 сімей трудівників колгоспу «Червоне Полісся» Чорнобильського району ввійшли господарями у світлі будівлі селища Тернопільського, що розташоване на землях колгоспу імені Горького Макарівського району. Будували ж ці добротні й зручні оселі і щиро, від усього серця, з побажанням щастя й добра новоселам вручили ключі представники трудових колективів усіх районів Тернопільщини.

Урочиста хвилина – голова виконкому Чапаївської сільської Ради народних депутатів П.С.Козленко приймає символічний ключ від будівельника з Тернопільщини Т.В.Дружки

Доброзичливі будівельники подбали, щоб новосели відразу ж відчули домашній затишок, тому на в’їзді в село й на дахах поставили металевих півнів і лелек. Та світанок того дня в селищі «благословляли» й живі тернопільські півні. А в небо час від часу грайливо злітали білі голуби, як символи миру і злагоди. За кілька днів вони вже обжили свою голубятню, яку любовно звели тернопільчани в садибі на перехресті вулиць.

Символи помітні скрізь. Після десятої ранку будівельники почали гуртуватись на виході з вулиці Київської на площу імені Леніна. Вони залишали село. Село, яке звели своїми руками за півтора місяця, до якого приросли душею, якому бажають сьогодні довгого щасливого життя. А трохи осторонь збиралися ті, хто мав одержати ключі від села, від осель, які ще пахли свіжою фарбою.

Урочистості почалися фанфарним сигналом «Слухайте всі!». Начальник будівництва Володимир Іванович Лисак здає рапорт про завершення робіт і виконання наказу партії і Батьківщини.

Мітинг відкриває перший секретар Макарівського райкому партії В.О.Кострома. Він надає слово першому секретарю Київського обкому Компартії України Г.І.Ревенку.

Перший сніданок в новій оселі сім'ї завідуючої фермою колгоспу «Червоне Полісся» О.К.Отрощенко

– Користуючись нагодою, – говорить він, – я висловлюю сердечну вдячність Центральному Комітету КПРС, Раді Міністрів СРСР, Центральному Комітету Компартії України й уряду республіки, які і очолили всю роботу по ліквідації наслідків аварії, а також усім міністерствам і відомствам, які безпосередньо працюють в зоні АЕС. У складних умовах наочно проявились єдність партії й народу, розкрились кращі риси радянського способу життя – висока свідомість, патріотизм, взаємовиручка, співчуття й душевна доброта.

Сьогодні будівельники передають перші 150 будинків. Всі ми знаємо, як багато сил, уміння, творчості, душі вклав кожен будівельник, щоб нове селище було красивим і комфортабельним, мало своє обличчя і, звичайно, сподобалось новоселам.

Промовець висловив щиру вдячність Тернопільському обкому партії й облвиконкому за їх постійну увагу до будови. Поіменно назвав кращих серед кращих будівельників: М.Д.Яцину, Б.В.Івасіва, Р.Є.Бурку, Т.В.Дружку, О.М.Намака, І.Н.Мельничука, М.Г.Паляницю, С.В.Вапняка, всіх тих, хто залишив тут свій трудовий автограф. А новоселам, усім присутнім на мітингу побажав великих успіхів у майбутніх справах, щастя, здоров’я, добра і, звичайно, домашнього затишку й сімейного благополуччя.

Ансамбль народної музики «Дивосвіт» Будинку культури Трипільської ДРЕС виступає біля будинку водія колгоспу «Червоне Полісся» В.Д.Горбаченка

Г.І.Ревенко вручає будівельникам Тернопільщини пам’ятний Червоний прапор, окремим трудовим колективам Почесні грамоти, вимпели, листи вдячності.

Виступає завідуючий відділом сільського господарства і харчової промисловості ЦК Компартії України Є.Р.Чулаков. У ліквідації наслідків аварії, сказав він, бере участь вся країна. Всі області республіки споруджують житло й об’єкти соцкультпобуту. Сорок будівельних загонів прислали комсомольські організації РРФСР, Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Азербайджану, Вірменії, Грузії, Латвії й Литви. Всі вони добре працюють, показують зразки справжнього героїзму.

Сьогодні вже готові 2335 будинків. Найкращих слів подяки заслуговують колективи Тернопільської області, які достроково, на 2 місяці раніше, завершили визначену їм програму. Вони проявили ініціативу – з любов’ю обладнали, упорядкували, архітектурно оформили вулиці нового села. По-сімейному надали новоселам допомогу. У кожний дім завезли капусти, буряків, моркви, огірків, помідорів, картоплі, крупи, борошна і десяток курей. В кімнати поставили ліжка, столи, стільці. На ліжку – постіль, на кухні – посуд. Все зроблено по-братськи, як водиться між радянськими людьми. Варто й іншим областям запозичити цей досвід.

Стрічку на в'їзді до центральної вулиці розрізають (справа наліво) перший секретар Тернопільського обкому Компартії України А.І.Корнієнко, перший секретар Київського обкому Компартії України Г.І.Ревенко, голова Тернопільського облвиконкому О.І.Товстановський

Біля мікрофона агроном, секретар комсомольської організації колгоспу «Червоне Полісся» Чорнобильського району Ольга Отрощенко.

– Гляньте навколо, – запросила вона присутніх. – Яке гарне село, які охайні будинки, впорядковані подвір’я спорудили для нас посланці Тернопільщини. Від імені всіх трудівників нашого колгоспу ми дякуємо за сердечність, з якою вони відгукнулись на лихо, яке нас спіткало. За їх братерську допомогу. Не рахуючись з часом, вдень і пізно ввечері, у спеку і дощ не припиняли вони роботи. Не знали втоми, все робили на совість, як для себе. За це їм щире спасибі й доземний уклін.

Скажу по щирості: хоч і покидали ми домівку з душевним болем, проте свято вірили, що Батьківщина не залишить нас в біді. І наші сподівання справдились. Скажіть, де, в якій капіталістичній країні проста людина змогла б одержати таку допомогу? Таке можливе лише там, де господар – народ.

Сьогодні над краєм, де нам жити, де нас зігріли своєю увагою, яскраво світить сонце. Воно разом з нами увійде в нові оселі. Сюди ми перенесемо з Чапаївки свої кращі традиції, свою любов до рідної землі, до праці. І разом з місцевими колгоспниками, з своїми новими друзями будемо вершити спільну колгоспну справу.

Хліб-сіль на порозі нового дому приймає сім'я механізатора колгоспу «Червоне Полісся» І.К.Дмитренка

На трибуні перший секретар Тернопільського обкому Компартії України А.І.Корнієнко.

Від імені трудящих Тернопільщини він дякує за пам’ятний Червоний прапор. Ми, сказав він, з щирим піднесенням сприйняли відповідальне завдання ЦК Компартії України й уряду республіки спорудити житло потерпілим від аварії. Воно стало кровною справою кожного трудового колективу. Муляри захоплено зводили стіни, штукатури й маляри опоряджували їх у стилі народних традицій, майстри по дереву доповнили ансамбль будівель вигадкою. Житло вийшло міцним, зручним і красивим. Хай це буде візитною карткою нашого Надзбручанського краю.

А.І.Корнієнко висловлює щиру подяку всім тим, кого серце покликало на Київщину, щоб полегшити людський біль, вдячність за високу свідомість, старанність і працьовитість. Звертаючись до новоселів, він нагадав, що в кожному домі вони знайдуть вітальні листи. Хай пам’ять прю братську допомогу залишиться у серцях жителів Тернопільського, їх дітей і онуків.

На завершення мітингу слово бере будівельник об’єднаного загону Тернопільської області Т.В.Дружка.

– Як матері радіють народженню дітей, – сказав він, – так радіють сьогодні будівельники, оглядаючи плоди своїх рук. Всі ми з нетерпінням чекали цього дня. Через кілька хвилин все тут оживе, сповниться гомоном, радісним сміхом дітвори. В кожну оселю ввійде господар.

Особисто для мене сьогоднішній день надзвичайно хвилюючий. Адже на цьому будівельному майданчику мені випала честь забити перший кілочок. Будівельником я працюю понад двадцять років. Не одна вже будова виросла на моїх очах. Але щоб у такі стислі строки було зведене ціле село – такого в моїй практиці ще не було. Ми відмовляли собі у відпочинку й працювали від зорі до зорі. Адже розуміли, як чекають на ці будинки люди, яких лихо примусило кинути рідні місця.

Від імені будівельників Тернопільщини Т.В.Дружка щиро привітав чорнобильців з новосіллям, побажав, щоб щастя і радість поселились в кожній оселі, щоб з кожним днем село красивішало і молоділо. А потім вручив символічний ключ новобудови і запросив всіх у нове село.

І знову символи: розрізається стрічка біля меморіальної дошки на знак народження селища, висаджуються ялинки на честь братерської дружби Київської і Тернопільської областей, а потім розрізається стрічка при вході в село.

Біля воріт кожного будинку новоселів і тих, хто споруджував будинок, зустрічають дівчата з хлібом-сіллю.

Починається життя новонародженого селища. Кінця і краю немає радощам у сім’ї тракториста Івана Михайловича Дмитренка. Вони з дружиною Марією Гнатівною виховали вісім дітей. Трійко молодших дівчаток – школярки. А три старших працюють. Григорій на Уренгої, Михайло в Києві, Микола – в Сумській області. Стали дорослими Іван і Валерій. Пішли до батьковій стежці, стали трактористами. Будуть разом з ким примножувати добрі традиції старої Чапаївки на колгоспній землі в Макарівському районі. А поряд оселилися сім’ї таких же сумлінних трудівників: водіїв Василя Андрійовича Єрмака і Василя Демидовича Горбаченка, трактористів Василя Марковича Мацапури і Петра Васильовича Каранди, операторів машинного доїння Оксани Сергіївни Ушатенко і Галини Власівни Горбецької.

Хай щастить їм і всім-всім новоселам.

А свято ще довго вирувало на центральній площі, на вулицях селища, яке стало новим автографом на карті Київщини, ювелірно й з любов’ю викарбуваного серцем і розумом посланців Тернопільщини.

Фото М.Мосенжника

Київська правда, 1986 р., 3.08, № 181 (18633).