На берегах Прип’яті

М.Лисак. м.Харків

Так служать наші земляки

Про службу в армії Сергій Курильчик мріяв давно і готувався до неї заздалегідь. Закінчив курси водіїв при школі ДТСААФ, одержав посвідчення на право водіння машини. Після призову в армію пройшов допідготовку, перевірив себе на солдатську міцність при здійсненні 500-кілометрового маршу. І ось перед строєм усього підрозділу командир довірив молодому солдату похідний автоклуб. Довелося Курильчику освоювати всі премудрості кіно-, фото-, радіосправи. У польових умовах треба вміти «крутити» кіно, проявляти плівку, друкувати фотознімки, використовувати магнітофон, радіовузол.

…Біда в Чорнобиль прийшла несподівано. А вже через кілька днів тисячі радянських людей прийшли на допомогу потерпілим. Автор цих рядків на початку травня побував у тих місцях і разом з усіма пережив сувору реальність, зустрічався з першими евакуйованими у Макарівський район Київської області. Переконався у щедрості душі моїх земляків, в їхній гостинності. Це вони з перших днів ділилися з чорнобильцями житлом, їжею, одягом і сердечним теплом. Вся країна прийшла на допомогу, включилася в ліквідацію наслідків аварії.

В армії існує наказ. Він – закон, і його виконання обов’язкове для кожного військовослужбовця. Цього разу наказ був коротким: водіям-хімікам у найкоротший строк негайно відбути в район Чорнобильської АЕС для ліквідації наслідків авари на четвертому енергоблоці. Довідавшись, що потрібні водії спеціальних машин, рядовий Сергій Курильчик звернувся з проханням до командира направити його туди, де потрібна допомога молодих і сильних хлопців. Так підказали йому комсомольська совість, так веліла військова присяга, так вимагав громадянський обов’язок.

Майже місяць чесно і добросовісно працював Курильчик у 30-кілометровій зоні. Сергію доручили автомобіль для доставки питної води. Тисячі кілометрів залишилися позаду, кілометрів важких і небезпечних. Тут він вперше зіткнувся з бідою, що трапилася на прип’ятських берегах, відчув її гарячий подих, серйозність обстановки і з усією ясністю зрозумів – його передовий рубіж тут, у боротьбі із страхітливою силою атома, що вийшов з-під контролю. На його плечах погони, він носить звання солдата. Тому обов’язок виконає до кінця.

Вставали завжди рано, але Сергій якось швидко до цього звик. Усього дві-три хвилини на одержання завдання – і в дорогу. Машину заправляв і обслуговував звечора, сам проводив дезактивацію. Радіаційний контроль тут суворий, інколи на день по три-чотири рази доводилося проводити обробку техніки [1]. Так диктувала обстановка. Стомлювався Сергій сильно, але на труднощі не скаржився. Доставивши питну воду, відразу ж їхав за технічною, яку також підвозив його земляк Ігор Марущак. Не встигав Сергій забезпечувати всі точки, воду витрачали дуже швидко, спека стояла під тридцять, а в кабіні і того більше. Але солдат діяв розмірено і чітко. Працювати доводилося здебільшого в респіраторі – ризикувати здоров’ям не можна.

Не зі своєї вини не встигав солдат доставляти воду – черга біля водокачки була постійною. Ніхто, звичайно, не дорікав Сергію, але все одно почував себе винним перед товаришами, які працювали поруч на чорнобильській землі.

Їм теж було важко, і це чудово розумів рядовий Курильчик. Про відпочинок ніхто й не згадував, хоча, звичайно, командири і політпрацівники, комсомольські активісти організовували культурні заходи, дивились солдати і фільми, телевізор. Але в той же час вони розуміли складність моменту і прагнули якнайшвидше ліквідувати наслідки аварії. Тому свідомо відмовлялись від відпочинку.

Рядовий Курильчик звик до роботи з дитинства. Виріс у великій і дружній сім’ї в селі Хмельовому Маловисківського району. Мати, Тетяна Степанівна, працює в колгоспі дояркою, батько, Федір Данилович, – слюсарем на водокачці. Крім Сергія, у сім’ї ще четверо дітей, Тут все робилося разом, ділилося на всіх і радість, і горе.

…Минув час, і на зміну прибули інші солдати. Сергію належало повертатися у свою частину за сотні кілометрів. Він довго стояв і дивився вдалину.

Відслужить Сергій дійсну і повернеться додому, в колі сім’ї йтимуть розмови про обов’язок солдатський, про допомогу, надану Чорнобилю. І піде по руках братів і сестер Почесна грамота, одержана за чесно виконаний обов’язок, і будуть вони пишатися своїм братом, який проявив мужність, стійкість, як і личить справжньому солдату.

Кіровоградська правда, 1986 р., 30.08, № 199 (17561)

[1] Навіть безпосередньо в 30-км зоні мити машину 3-4 рази на день було обтяжливо, і це робили тільки “інколи”. А наші агроначальники, нічтоже сумняшеся, рекомендували мити сільськогогосподарські машини три рази на день.

Приємно відзначити конкретність і діловитість цього оповідання.