Першими прийняли бій

О.Бойченко, О.Петруня, кор.РАТАУ

Рівно п’ять місяців минуло з тієї трагічної ночі 26 квітня, коли на Чорнобильскій АЕС сталася аварія. П’ять місяців – удень і вночі мужньо і самовіддано радянські люди вели бій з атомом, що вийшов з-під контролю.

Першими з них були пожежники. Саме вони стали на охопленому полум’ям майданчику четвертого блока тією силою, яка запобігла поширенню вогню.

Одержавши сигнал тривоги, негайно на атомну виїхали караули лейтенантів В.П.Правика і В.М.Кібенка. Керівництво прийняв начальник частини майор Л.П.Телятников. Почався бій з бушуючим вогнем, який зажерливо з’їдав усе, що горить. Люди в пожежних касках проявили себе, як герої. Загрузаючи в бітумі, задихаючись від їдкого диму, вони все-таки перемогли полум’я. Але інший, невидимий ворог – радіація – виявився підступнішим.

Їхні імена – живих і загиблих героїв, що стали на боротьбу з бідою, – наш народ ніколи не забуде. В його вдячній пам’яті вони стоять поруч з тими, хто грудьми заслонив країну в роки Великої Вітчизняної. Іменами відважних офіцерів Віктора Кібенка і Володимира Правика названо вулиці в районних центрах Іванків і Бородянка на Київщині. Сьогодні їх імена, як і ім’я їх старшого товариша Л.П.Телятникова, названі серед Героїв Радянського Союзу.

– Подвиг перших героїв Чорнобиля став для всіх нас, комсомольців вісімдесятих, точкою відліку в помислах і ділах, – сказав перший секретар Прип’ятського міськкому ЛКСМУ Олександр Сергієнко. – Я добре знав і Віктора, і Володимира, чуйних, хороших людей, які завжди чимось жертвували для справи, для суспільства. Секретар комсомольської організації частини В.М.Кібенок, член бюро В.П.Правик виявили свою активну життєву позицію і в екстремальній ситуації. Тепер серед комсомольсько-молодіжних колективів, які входять до нашої міської організації, розгорнулося змагання за право носити їх імена.

Лейтенант воєнізованої пожежної частини Валерій Данько – з тих, хто брав участь у гасінні пожежі на четвертому блоці. За виявлену мужність його нагороджено Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ.

– Я приїхав на АЕС через півгодини після вибуху, – згадує Валерій, що служив начальником караулу у частині, якою керував Л.П.Телятников. – Одержав наказ від майора – працювати зв’язковим. Рації зіпсувалися внаслідок сильного гаммафону. Всі розпорядження командира були лаконічними і точними. Саме завдяки його величезному самовладанню і витримці вдалось оперативно мобілізувати на гасіння пожежі всі сили. Не думаючи про себе, він пам’ятав про інших. Не зважаючи на небезпеку, комуніст Телятников, коли минав певний час, віддавав накази про заміну людей. Упевнений: і тепер у подібних обставинах сотні наших ровесників готові зробити так же по-геройськи.

Батьківщина високо оцінила дії тих, хто сміливо ступив назустріч вогненному смерчу. В ці дні завершуються роботи по захороненню пошкодженого реактора. І в цих героїчних справах тисяч людей можливо найважливіша частка – скромних пожежників – Телятникова, що одержав днями нове призначення, і його загиблих товаришів Кібенка, Правика.

Прапор комунізму, 1986 р., 27.09, № 227 (2623); Київська правда, 1986 р., 27.09, № 226 (18708).