Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Справоздання губерніяльного комісара від 25 липня 1919

місто Кам’янець на Поділлю

Приступивши до виконання обов’язків Подільського губерніяльного комісара, я твердо поставив собі першим і найближчим завданням прийняти усі залежні од мене міри до закріплення та зміцнення влади Української Народної Республіки, забезпечення громадського спокою, охорони здоровля, улаштовання нормального тилу для армії та підняття економічного добробуту населення губерні. В цих цілях я негайно відновив діяльність всіх інституцій, які повинні існувати згідно закону Директорії Української Народної Республіки, почав саме суворе переслідування осіб, які приймали активну участь в большовизмі, розпорядився переглянути персональний склад усіх установ і усунути весь ворожий елемент, знявши з решти урядовців присягу на вірність Українській Народній Республіці. Далі мною було утворено комісію по розгляду большовицьких справ, як з боку адміністративного, так і побутового та соціально-економічного. Потім для збереження тих наукових документів та різних культурно-історичних та художніх цінностей, які були скупчені большовиками, шляхом захвату та грабунку, я наказав утворити комісії з органів місцевого самоврядування, котрі б взяли під свою охорону усе вищезгадане майно і берегли б його в порозумінню з архівно-музейним відділом губерніяльної народної управи.

Дбаючи про забезпечення нормальних прав людини і громадянина, а також існуючих принципів власності, я на перших же днях прийняття управління губернією твердо повів боротьбу з усякими самочинним трусами, арештами та незаконними реквізиціями. Для більш успішної організації влади на місцях, я командирував до штабу Подільської групи військ свого урядовця для доручень, котрий би налагодив у нововизволених місцевостях Поділля як адміністративний апарат, так і працю громадських інституцій. В тих же цілях я улаштував курси для інструкторів-організаторів влади і, закликавши на ці курси людей місцевих, таким чином, підготовив кадр організаторів влади з осіб авторитетних і популярних серед своєї людності. Стоючи за тим що лише тверда адміністративна влада може забезпечити нормальний тил для дієвої армії та служити запорукою міцного будування держави, я і сам прикладав всі зусилля і доручив прикладати їх підлеглим мені повітовим комісарам до як найскорішого заведення на місцях правильно організованої адміністрації.

Далі, для охорони народного здоровля від епідемічних хороб я, через губерніяльну і повітові народні управи, розпорядився поширить, а де треба відкрити епідемічні тимчасові лікарні. Для цього ж я підтримував перед Міністерством народного здоровля прохання зазначених управ про субсидії, котрі видавались, між іншим, без затримки і в задовольняючих розмірах. В тих же санітарних цілях мною відновлено суворий догляд за бойнями, як в місті так і на повітах. Надаючи велике значіння тому, що військо, особливо при теперішніх умовах його життя, являється розсадником різних епідемій, як поміж собою, так і серед людності, я запропонував губерніяльні народні управи відкрити, де вона визнає потрібним, для війська бані та продовольчі пункти, а разом з тим, поки немає фактично інтендантства, взяти на себе деякі функції по постачанню армії продовольчих продуктів, фуражу, одягу та обуття.

Нарешті, оберігаючи губерню від великих економічних втрат, випливаючи з загальнодержавної розрухи, я накладанням суворих адміністративних кар став боротись з хижацьким нищенням лісів, потравами полів, лугів та буряків. З огляду на відсутність відповідних продовольчих органів на перших порах визволення Поділля від большовиків, я як тимчасову міру оголосив вільну продажу хліба, щоби до інтенсивної роботи в справі продовольчій покликати приватну ініціативу, доки не буде державою організовано належного постачання. Щоб сприяти обробітку полів і унормувати в справедливий спосіб відношення між роботодавцями та робітниками, я установив щоденні ціни для робітників-хліборобів.

Борючись зі спекуляцією, я розпорядився утворити, де слід комісії по боротьбі зі спекуляцією. Щоб сприяти обігу серед людності української грошової одиниці, я встановив за відказ приймати українські грошові знаки сувору адміністративну кару. Далі, по мірі відновлення діяльності продовольчих органів і по мірі поступлення до мене відомостів про риночні ціни на продукти першої необхідності, я став вживати заходи до встановлення такс через продовольчій відділ губерніяльної народної управи. Продовжуючи свої заботи по економічному благоустройству губерні, я персонально звернув увагу повітових комісарів на необхідність суворого догляду по забезпеченню населених пунктів в пожарнім відношенню та за точним виконанням з боку людності всіх державних та місцевих повинностей.

Взагалі моя діяльність була направлена до задоволення різнобічних потреб населення губернії і до зміцнення влади та підняття її авторитета в очах людності. Звертаючись до огляду тих результатів, які маються від всіх моїх вищезазначених мір, я повинен признати їх не вповні задовольняючими, хоча мною і підлеглими мені повітовими комісарами прикладались крайні зусилля для досягнення найкращих наслідків. Причини малої продуктивності моєї праці треба шукати в тім, що Міністерство військове, а також Міністерство справ внутрішніх, як взагалі і інші з Міністерств, не проявили державного розуміння своїх обов’язків і не створили умов сприяючій плодотворній моїй роботі, яко начальника губернії.

Перше із загаданих Міністерств, замість того, щоби займатися організацією тила армії, визнало за благо перетворитися до деякої міри в управління кам’янецької залоги, на чолі з бувшим своїм Міністром п[аном] Сиротенком, в ролі отамана залоги; мені ж, рятуючи положення, прийшлось організувати через губерніяльну народню управу постачання для армії, медичну допомогу, дбати через міліцію про набої для армії і т[аке] і[ншн]. Далі, теж Міністерство відновило інститут комендатур з функціями цивільно-адміністративними і цим спричинилося до двоєвласття на повітах моєї губернії, а в самому Кам’янці, передавши отаманство залоги Колодію, сприяло різним його свавільствам, котрі дійшли до того, що він дав наказ підлягаючій мені інституції (акцизному управлінню) не виконувати моїх розпоряджень. Коли ж я нагадав отаману Колодію про межі його компетенції, то військове Міністерство через свою головну управу військ У[країнської] Н[ародної] Р[еспубліки] надало отаману Колодію, як це він пояснив в своєму наказі № 42, права генерал-губернатора. Це було зроблено очевидно для того, щоб він, отаман Колодій і надалі продовжував своєю діяльністю дезорганізовувати справу цивільної адміністрації.

Коли я суворо переслідував большовиків, то військове відомство через свій надзвичайний суд їх виправдувало, так було, наприклад, з большовицьким «Наркомом юстиції» Державіним. На мої скарги Міністерству справ внутрішніх про шкідливі для діла вчинки військового Міністерства, очевидно не зверталось уваги і вони залишились навіть без відповіді.

Так само Міністерство справ внутрішніх не зробило нічого в тим відношенню, щоб допомогти мені коштами завести твердий адміністративний і міліцейський апарат, при помочі котрого я міг би провести в життя всі мої вищезазначені наміри по благоустройству і благосостоянію губерні, а також не допустити насильств над людністю з боку війська. Від мене вимагали мати міліцію по штатам, себто кінну, а на утримання коня відпускали по 300 карбованців в місяць, тоді як пуд вівса коштує більше трьохсот карбованців. Мені було приказано завести кадри інструкторів організаторів, а грошей для цього не видали.

Коли я коло десяти раз письмено докладував про катастрофічне становище міліції, цеї основи адміністративного життя, то Міністерство справ внутрішніх займалось собі в той час творенням окремого для Кам’янецького повіту закону про переведення мобілізації, так ніби Кам’янецький повіт має якусь окрему в етнографічному відношенню людність і знаходиться в цілком інших умовах ніж вся Україна, а тому потребує окремих для себе законів.

Далі, в той час коли я твердо і непохитно став на грунті підняття дисципліни громадської і в цілях охорони спокою заборонив всякі зібрання без мого на те дозволу, пан Міністр праці скликає мітинг, не вважаючи навіть потрібним мене про це попередити. Тоді, коли я борюся з большовицьким елементом, той же Міністр в засіданню комісії Трудового конгресу заявляє, що він веде з переслідуємими большовиками розмови і бачиться з ним щоденно.

Міністерство преси та інформації за свій недовгий час існування проявило не мало державної праці негативного характеру і установило, наприклад, всупереч духу закону здоровій логіці інститут комісарів преси з правами розрішати або забороняти друк усякого слова. Цим я, як господар губернії, не тілько позбавлявся можливості використовувати своє право надзору за діяльністю всіх установ губернії, а навіть теряв право друкувати свої накази. В таким же положенню відносно повіту очутились повітові комісари. Під крилом того ж Міністерства преси велось в «Трудовій громаді» цькування комісарів, а сам пан товариш Міністра преси Часник зайшов так далеко в своєму розумінню авторитета влади, що прилюдно заставив мене 29 червня вийти з мої ложі в Народному театрі, чим наніс мені образу і здискредитував владу в очах народу.

Таким чином, з одного боку Міністерство військове та внутрішніх справ зробило все, щоб не дати налагодить адміністративну справу в губерні, а з другого боку Міністерство праці та преси і інформації зробило все, щоб підірвать престиж губеріяльної влади; разом же вони блискуче проложили дорогу до безладдя, як зараз обхопило губернію. Отже я бачу, що Міністерства повним темпом, в великій солідарності ведуть Поділля до анархії, а я зі своїми спробами зберегти порядок, являюсь дисонуючим елементом. З огляду на це, прошу пана Міністра зробити належний висновок з докладу і найти для себе, або для мене вихід.

Губерніяльний комісар Поділля Куриленко

Оригінал Міністру внутрішніх справ, машинопис

ЦДАВО України Ф. 1092. – Оп. 2. – Спр. 57. – Арк. 74-76.


Джерело

Архів Української Народної Республіки. Міністерство внутрішніх справ. Справоздання губерніяльних старост і комісарів (1918 – 1920) / Упорядкував Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2017. — C. 154-157.