Передмова

Пивовар А.В.

Нижчеприведені алфавіти поселень Херсонської губернії 1856 року є по суті цілісним відтворенням змісту відповідної архівної справи, що зберігається на 48-ми рукописних аркушах у фонді Херсонської губернської креслярні Державного архіву Херсонської області під назвою (згідно з діючим описом) "Алфавитный список населенных мест (сел) Херсонской губернии с указанием владельцев и количества населения" (ДАХО, ф. 14, оп. 1, спр. 1873).

Крім алфавітів поселень справа не містить будь-яких ознак їх цільового призначення чи відомчої приналежності. Відсутні також відомості про їх укладача та засвідчувальні підписи, що зазвичай супроводжують документи службового характеру. В той же час стиль виконання, чіткий каліграфічний почерк (з незначними закресленнями, які повністю відтворені для розуміння ходу роботи над документом) дозволяють припустити, що алфавіти готувалися для досить високого рівня використання. І підстав для їх підготовки в цей час було більше ніж достатньо.

Практично відразу після завершення не досить вдалої для Росії Кримської війни вийшов указ (26 червня 1856 року) про проведення чергової Х ревізії населення. Розпочиналася підготовка до ліквідації військових поселень кавалерії, які мали поетапно перейти в сферу підпорядкування цивільних відомств. Не менш масштабних приготувань потребували заходи в рамках очікуваної реформи аграрних відносин та відміни кріпосної системи. Крім того, за завданням (програмою) статистичного відомства МВД мали бути підготовлені до публікації вивірені списки населених місць з зазначенням їх географічного розташування, кількості жителів та статусних характеристик, стосовно достовірності обліку яких Херсонська губернія ще впродовж багатьох років мала значні прогалини, міжвідомчу розпорошеність та суперечності наявних даних, що значною мірою відображає і зміст наведеної справи.

Алфавіти поселень складені за принципом ревізійних списків, в основі яких лежать відомості про кількість підданих чи дворів, зафіксованих на час останньої ревізії за певним власником, що зумовнювало поділ одних і тих же поселень на частини і при відсутності географічних прив’язок мало наслідком значне збільшення їх кількості. Незалежно від часу укладання такі списки можуть містити повтори, а то й втрату схожої інформації у випадку зміни власників, назв поселень тощо.

Дані повітових земських судів згруповані за станами, що характеризує помітну відмінність алфавітів 1856 року від аналогічних списків попередніх періодів. Крім того, чи не вперше здійснено розподіл у межах станів військових поселень, хоча саме з цим завданням упорядники повітових алфавітів справилися лише частково. У Бобринецькому і Олександрійському повітах з найбільшим складом військових поселень їх списки без розподілу на стани були просто долучені до загальних алфавітів. Безпосередньо у складі станів вони представлені лише в Ананьївському та частково – у Херсонському повітах, хоча стосовно останнього у повному складі зазначені лише в межах його 2-го стану. У 1-му стані таких враховано лише 4. Ще про 9 поселень цього стану (Привольне, Себіне, Нову Одесу, Димівку, Матвіївку, Баловне, Костянтинівку, Новопетровське, Касперівку та Кандибін хутір), а також про військові поселення 3-го стану (Кривий Ріг, Широке, Шестирню, Костромське, Покровське і Новокурське) інформація у алфавітах відсутня. За межами алфавітів залишилися і поселення Одеських предмість.

Правки (закреслення), які містяться в повітових алфавітах, наглядно свідчать, що при розподілі за станами їх упорядники мали певні ускладнення також і щодо основної маси приватновласницьких поселень, для суцільної перевірки яких ми не маємо відповідних джерел. В той же час порівняння даних за повітовими алфавітами з більш вивіреними аналогічними даними опублікованих списків населених пунктів Херсонської губернії за відомостями 1859 року, показує, що деякі невідповідності в їх розподілі за станами могли мати місце в алфавітах Бобринецького, Одеського і Тираспольського повітів, які при загальному зростанні кількості поселень мають дещо інші числові співвідношення, ніж це фіксується даними 1856 року.

Зустрічаються також факти дублювання одних і тих же відомостей, що очевидно походили з різних джерел або з даних за різні роки. Зокрема, сільце Поклітарівка у Бобринецькому повіті одночасно представлене як у складі поселень 1-го стану (власниця: поміщиця Пацевич, 31 двір) так і 3-го стану, до якого воно фактично входило (власниця: підполковниця Пищевичева, 30 дворів). Що це одне й теж поселення, чітко свідчать більш ранні відомості церковного обліку, за якими наприкінці 30-х років це сільце рахувалося за майором Пачевич, а уже на початку 40-х років його власником згадується поміщик Пищевич (ДАОО, ф. 37, оп. 2а, спр. 297, арк. 105; оп. 4, спр. 96, арк. 91). Це певним чином пояснює відмінності у згадках про власницю, хоча і не дає однозначної відповіді щодо даних, які були дійсними станом на 1856 рік (більш вірогідно це відомості, що фіксують збільшення кількості дворів, яких за Х ревізією в Поклітарівці було уже 34).

Очевидно, що подібне дублювання при зміні власників могло мати місце і стосовно інших поселень, особливо у випадку непоодиноких змін у їх назвах, які мають помітні відмінності як у складі опублікованих у 1868 році списків за відомостями 1859 року, так і найбільш представницьких за складом власників відомостей про маєтки губернії 1860 року (див. додаток).

За характеристикою статусу поселень більш-менш детально в алфавітах представлені лише хутори та окремі містечка, зазначені у складі Херсонського і Одеського повітів. Щодо решти сільських поселень, їх статус залишився не розмежованим. Враховуючи значну кількість однойменних назв, відсутність географічних признаків, це суттєво ускладнює їхню ідентифікацію, підтвердження достовірності якої у багатьох випадках практично не можливе без залучення додаткових джерел.

Не дивлячись зазначені вади, перелік яких далеко не повний, алфавіти дають досить цілісну картину розподілу поселень губернії за власниками та відомчою приналежністю у період ІХ ревізії, що дозволяє більш повно простежити зміни у їх складі як порівняно з попередніми етапами після генерального межування, так і у наступний пореформенний час і, сподіваємося, будуть корисними у подальших дослідженнях з історії краю.