Вступ

Парнікоза І.Ю.

«Пресловутый в своих дееописаниях Днепр, умножив количество вод… разделяется перед городом на два рукава, из коих главный, устремляющийся прямо к Подолу… собственно называется Днепром. Другой по впадению Десны… отделив собой Труханов остров, опять противо Николаевского монастыря соединяется с ним».

М. Берлінський, «Історія міста Києва» 1798-1799 р.р.

Всім своїм існуванням Київ зобов’язаний Дніпру. Напрочуд вигідно розташовані Київські гори контролювали цю потужну водну артерію. Та не менш важливу роль відіграли у народженні столиці Русі-України і прибережні та острівні урочища. Втім, їх роль у функціонуванні міста та формуванні його унікальних ландшафтів висвітлена недостатньо, дослідження цього питання носили, як правило, лише фрагментарний характер. Загалом, краєзнавче вивчення сучасних київських околиць сильно поступається вивченню центральних історичних частин міста, які від самого народження міста опинилися в центрі історичних подій та потрапили на сторінки писемних джерел. Київським островам та прибережним урочищам, частина з яких знаходиться безпосередньо у сучасному центрі міста, пощастило ще менше. Вони згадуються лише у зв’язку з окремими історичними подіями, описами рекреаційного потенціалу міста чи не згадуються взагалі.

І якщо природі островів було присвячено узагальнюючу працю Міжвідомчої лабораторії основ заповідної справи під керівництвом видатного українського науковця акад. Т.Л. Андрієнко – детальний проект створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови», а також дисертаційне дослідження їх флори, виконане Г. Цукановою (2005), то цілісного краєзнавчого дослідження київського архіпелагу та прибережних урочищ, наразі, немає. У краєзнавчих роботах М.Ф. Берлінського (1799), М.В. Закревського (1868) М.М. Захарченка (1888) та Ф.Л. Ернста (1930) знаходимо лише короткі згадки про деякі острови (переважно Труханів) чи прибережні урочища (Оболонь, Рибальський острів).

Підготовані інженером Максимовичем зведення «Днепр у гор Киева. Краткий гидрографический и исторический очерк» (1898) та «Днепр и его бассейн: История и гидрография реки» (1901) теж містять вкрай мало інформації про прибережні урочища та острова. Деяку інформацію знаходимо в праці Голубина (1917). В 1990-2000-і рр. питанню історії прибережних урочищ та островів (знову ж таки, головним чином – Труханова) приділяли увагу такі києвознавці, як В. С. Гаврилюк, І. О. Речмедін (1956), Л.А. Пономаренко (2003), М.Б. Кальницький (2008), Д. Вортман (2007). Цінною підбіркою матеріалів щодо історії долини Дніпра у м. Києві, зокрема лівобережних заплавних урочищ, відрізняється робота М.О. Рибакова «Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва (1997). Деяку інформацію можна знайти також в праці «Киевское Приднепровье» (1988). Коротке зведення на основі зібраних матеріалів щодо Труханового (2004) та Жукового (2004) островів підготував В.І. Дзівалтовський. Різним аспектам Дніпра у межах Києва присвятив свої роботи В. І. Вишневський (2000, 2005). У 2008 р. вийшла також VII книга з циклу «Київські мініатюри» В.В. Ковалинського – «Київ на воді» (2008), де розкрито багато питань, присвячених історії Труханового острова та дніпровської долини, мостів та ін. Також побачила світ збірка краєзнавчих статей, присвячених дніпровській долині у м. Києві – «Дніпровими берегами», підготована майстром своєї справи – київським краєзнавцем В. Лисенком (2008).

Якщо у випадку ботанічної характеристики київської долини Дніпра наявна низка зведень, то фауністичних зведень виразно бракує. Можливість порівняння з давніми відомостями щодо фауни розташованого в межах міста відрізку долини Дніпра підготованими Д. Є. Белінгом (1914) і М.В. Шарлеманем (1914, 1916) дають окремі сучасні спостереження Ю. Дубровського, С. Лопарьова, О. Годлевської, І. Балашова, В. Титаря, Н. Атамась, В. Костюшина, О. Некрасової та ін.

Таким чином, незважаючи на накопичення різноманітного матеріалу на тему біологічної та історико-культурної цінності об’єктів долини Дніпра у межах Києва, загального зведення різних аспектів цінності Київської острівної системи, доступної широким верствам громадськості, поки що немає. Такий стан речей дуже вигідний жадібній владі тимчасовців, що панують на теренах України. Вони намагаються йти найприбутковішим американським сценарієм, що перетворив колись мальовничий зелений острів Манхеттен, видурений в індіанців за риболовні гачки, на лабіринт зі скла та бетону. Бездумне знищення островів та прибережних урочищ у Києві стає прикладом і для інших «острівних» міст України, таких як Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Вінниця та ін.

Починаючи з 2003 р., у зв’язку з активізацією планів з господарського освоєння Дніпровських островів та прибережних урочищ, в автора цього нарису виник план звести всі наявні відомості щодо природної цінності та історичного шляху об’єктів дніпровської долини у Києві. Таким чином постали окремі доступні широким верствам громадськості нариси про виключну цінність острівних територій, що розміщувались автором у науково-популярному часопису «Країна знань» та на сайті вільної журналістики «ХайВей» ().

Згодом виникла ідея об’єднати вказані нариси з результатами проведених автором паралельно детальних ботанічних та загальних природознавчих досліджень долини Дніпра у Києві. Таким чином постав цей матеріал, який, як ми сподіваємося, буде корисним не тільки для, закоханих у своє місто диваків, але й широких верств громадськості.

Ми будемо дуже вдячні за будь-які критичні зауваження чи додаткові відомості з теми Дніпровських островів, які просимо надсилати безпосередньо на нашу електронну адресу .

Автор висловлює подяку за допомогу у підготовці даної роботи Г. Заворотній, К. Полянській, Д. Іноземцевій, А. Сьлєнзак, К. Войцеховському, Д. Вортману, О. Смаль, В. Борейку, О. Василюку, О. Кузяку, В. Лисенко, В. Кулінічу, Д. Вортману, А. В`яльцю, М. Шевченко, Ю. Гречишкіній, С. Мосякіну, І. Андрєєву, О. Годлевській, В. Негоді, М. Жарких, Н. Мірюті, М. Кучмі, І. Балашову, Т. Пархоменко, Н. Петренко, В. Дзівалтовському, В. Коліньку, Ю. Дубровському, Г. Красновій, Я. Макожур, О. Смаль, А. Кайнарану, І. Загороднюку, Н. Атамась, Л. Горнович, О. Некрасовій, Н. Куцуконь, А. Скворчинському, О. Надєєній, М. Шквирі, Д. Вишневському, Л. Мошеченко, В. Іванець, К. Полянській, А. Плизі, П. Тєстову, Т. Бєлих і всьому колективу Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».

В тексті вступу використано фото з сайту: