Джордж Гордон Байрон (1788 – 1824)

Зіньчук І.

Поет, став символом романтизму.

Народився 22 січня 1788 року в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській сім’ї. У віці десяти років успадкував від одного з родичів титул лорда та старовинний маєток у графстві Нотінгем — великому промисловому центрі Англії.

Тут Байрон став свідком виступів луддитів. «Години дозвілля» (1807) — перша збірка віршів. Сатирична поема «Англійські барди і шотландські оглядачі» (1809) поклала початок теоретичній полеміці (дискусії) Байрона з поетами «озерної школи» (Кольрідж, Водсворт, Сауті), якої він не припиняв протягом всього життя.

Світове визнання принесли Байрону перші дві пісні «Паломництва Чайльда Гарольда» (1812). У цьому поетичному щоденнику поет вперше заявив про свої симпатії до національно-визвольної боротьби поневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн. Для цього він використав традиційну на той час форму мандрувань романтичного героя.

Повернувшись до Англії, Байрон бере активну участь у політичному житті країни, виступає в палаті лордів проти закону про смертну кару для луддитів та ін. Обурення політикою уряду, ідею неминучості народної помсти Байрон висловив у сатиричній «Оді авторам білля проти руйнівників верстатів» (1812), а також у віршах та епіграмах (1812- 1816). У ці ж роки Байрон створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл східних поем («Гяур», «Абідоська наречена», 1813, «Корсар», «Лара» (1814), дещо пізніше — «Мазепа», (1818), та ін.), об’єднаних спільними настроями.

Настрої трагічної самотності, відчаю, заперечення можливостей суспільного прогресу особливо виявились у вірші «Пітьма» (1816), філософській драмі «Манфред» (1817) та в деяких інших. творах, що були написані після другого вимушеного від’їзду Байрона за кордон через переслідувань його панівними верствами Англії. Варто наголосити, що у своїй громадсько-політичній діяльності та пізніших творах Д. Г. Байрон залишився активним борцем за краще майбутнє народу

Навіть у найтяжчі для нього часи внутрішньої розгубленості, поет вірний своїм демократичним принципам. У поемі «Шільйонський в’язень» (1816) він оспівав мужність швейцарського республіканця 16 ст. Боннівара, створив бойовий гімн англ. луддитів — «Пісня для луддитів» (1816).

Він також написав сатиричні твори, позначені реалізмом («Видіння суду», (1821); «Бронзовий вік», (1823), та ін.).Останні місяці свого життя Байрон перебував у Греції, де в рядах грецької армії боровся за визволення Греції з-під турецького ярма. Там же (в грецькому місті Міссолунгі) він захворів на пропасницю, від якої помер19 квітня 1824

Твори Байрона перекладалися багатьма мовами; укр. мовою їх перекладали І. Франко, Л. Українка, П. Грабовський, П. Куліш, М. Костомаров та ін.

„Паломництво Чайльд-Гарольда”

„Паломництво Чайльд-Гарольда” – це ліро-епічна поема. Сюжет у творі відсутній. У поемі автор передає власні почуття і переживання, враження від мандрівки до Португалії та Іспанії (перша пісня), Греції, Албанії та Туреччини (друга пісня), Бельгії та Швейцарії (третя пісня), Італії (четверта пісня). Як пояснював сам Байрон, герой потрібен для того, щоб „пов’язати між собою окремі частини поеми”.

Юний дворянин, Чайльд-Гарольд – великосвітський розпусник, який „у цвіті літ”, відчув байдужість до життя. Автор співчуває пригнобленим – грекам, албанцям, іспанцям, португальцям. У третій, четвертій піснях автор розмірковує про долю Європи, про Наполеона, про французьку революцію та її проповідників Вольтера і Руссо, про сумну долю Італії, що стогне під австрійським гнітом. Закінчується поема гімном розбурханому морю. Образ моря лейтмотивом проходить крізь всю поему.

«Корсар»

Дія поеми відбувається в Греції, в Афінах. Пірат Конрад вирушає в подорож разом зі своєю командою, щоб здійснити напад на володіння Сеіда Паші.

Медора – кохана Конрада дуже сумує, залишившись самотньою в Афінах.

Тим часом Конрад, переодягнувшись паломником, підступно нападає, підпалює Флот та палац Сеіда. Він рятує з палаючого гарему прекрасну Гюльнар – рабиню Сеіда. Однак згодом, незважаючи на невдачу, Сеід перемагає Конрада і ув’язнює його, а хоробра команда рятується втечею в Афіни.

Гюльнар була дуже вдячна Конрадові за своє визволення від рабства, тому що вона ніколи не кохала Сеіда. Прийшовши вночі до в’язниці, вона зізналася Конрадові, що кохає його. Гюльнар підкупила вартового і запропонувала Конрадові вбити Сеіда. Проте, він відмовляється вчинити злочин і Гюльнар робить це сама заради коханого. Вбивши Сеіда, вона втікає до Афін разом з Конрадом.

В Афінах команда радісно зустрічає свого капітана. Прийшовши додому, Конрад знаходить свою кохану Медору мертвою. Після смерті коханої Конрад зникає і ніхто з його команди не знає де він знаходиться і що з ним сталося.

Незавершеною кінцівкою поеми, Байрон підкреслює винятковість героя, який покидає суспільство, тому що не може змиритися з почуттям провини та несправедливості. В цьому полягає головна проблема поеми.