Даниіл у ямі левів

Богдан-Ігор Антонич

Пропахчене, духотне чорне золото ночей пустині,

просвітлене пурпурою, розбарвлене у сіть мозаїк.

Це підшивка червона під кожухом ночі. Морок синій

на піч землі навбач погаслу, хоч іще жарку, сідає.

Готуються до льоту надми піскові, мов хмари птаства,

що сіль на спочинок і ось-ось відлине в безмір вільний.

Акорди на акордах,

тераси на терасах,

кола в колах,

сяють дальні царства,

іржуть сарданапалі до в розпусті терзаних невільниць.

Палюча ніч пророків. Кануть литі з золота хвилини.

Долоні пальм покірних до плеяд звелись в журливій просьбі,

щоб їх не мучив вічний вітру поспіх.

З заворіття кличе

на суд перед сумлінням зір монарший рев царя пустині.

Самум музики дме в уста пустелі. Мряк палата біла.

Акорд в акорд,

удар в удар,

зоря об зорю,

світла хвилі

з пурпури хмар, порубана в сто тонів гама, вітру крила.

З печери, з-поміж левів лине в безвість голос Даниїла:

– «Пресвітлий, Праєдиний, що мене – рослину ялову

в саду життя величнім посадив і грієш сонцем ласки!

Поки черва і цвільно сточать тіла миршавеньку грудку,

у вічнім колі пристрастей, у вічній тіні пальми смутку,

б’ючись за м’ясо, золото і владу, у хвилині кожній

за розкоші шматок віддати все готові, нужд вельможі,

несем свої дешеві лаври і свій розум нестатечний.

Кудою поверну небачний крок, там небезпеки прірви,

лиш Ти один мене з зубів Нічого, з кігтів долі вирвеш!

Коли при мені станеш Ти – у ямі левів я безпечний.»

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 6–7.