Скарга терну

Богдан-Ігор Антонич

Затихло. Птахи більше листя не колишуть

і порохно у темряві, мов погляд смерти,

свердлить холодним світлом мрячні нетрі лісу,

як око в дно життя задивлене уперто.

Краплина крови з рани ночі – це калини

маленька ягода між листям червоніє.

Мій брате оленю, обидва ми із глини,

та ти життя від мене краще розумієш!

Усе, що знаєм: більше зір, як маку зерен,

вузли життя, немов вузли пташиних льотів.

Щоночі скаржиться рослинним болем терен,

що мусів він колись чоло Христа колоти.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 14.