Вдова

Микола Болкун

На ніч вже рупор відсурмив,

Тремтить в сльозах трава.

Під сірим муром край тюрми

Стоїть сліпа вдова.

Кипить душа, мов буревій,

Минувши береги.

Там в чорних муках син її,

Закутий в ланцюги.

В тривозі дні за днями йшли,

Щось стиха всі гули.

А раз опівночі прийшли

І сина повели.

Та ніч… і крик бандитів злих.

У спину карабін.

О, дум вдови нема ще тих,

За що в в`язниці син.

За річ на глум большевиків

Над бідними людьми?

«На вас весь гнів усіх віків…» –

Клекоче під грудьми.

---------------------------------

Ревуть за борами громи,

Десь вітер виграва.

За мертвим муром край тюрми

Стоїть сліпа вдова.

Вперше надруковано: «Українка» (Костопіль), 9.07.1942 р.