Русалка
Дніпрова Чайка
Житейськеє море шумить і кипить,
У темному плесі русалка сидить:
Зірнула русалка з далекого дна,
І співом людей хоче вабить вона.
Русалка дивує, що люди чудні
Не хочуть пожити у морі на дні:
«У морі так добре, безклопотно жить –
Не треба орати, не треба косить,
Не треба одежі, не треба і хат,
Не знаєм кайданів, ні мурів, ні ґрат,
Неміряні води, нелічений харч,
І вільная воля – хоч смійся, хоч плач».
І люди до берега ближче прийшли,
Про тії вигоди питать почали:
Чи знають там панство? Чи власність там є?
І як розібрать, де чуже, де моє?
І як там карають, як хто прогрішить?
На допити їхні русалка мовчить.
До берега ближче дівчата прийшли,
Русалку од серця вони прокляли:
«Проклята русалко! В обіймах твоїх
Хлоп’ячеє серце холоне, як сніг.
Вернувшись од тебе, байдужі вони
До ласк наших теплих, суворі, смутні.
Ти з хлопців жадного собі не береш,
Так нащо ж ти маниш, принаду даєш?»
Русалка співає: «Од віку сама
Одного шукаю між всіма – дарма.
Шукаю такого, щоб палко кохав,
Щоб вдачу русалчину всю перейняв,
Щоб в вільнеє море зо мною подавсь,
Щоб мене, півриби, зовсім не боявсь,
Щоб мене не силував хвіст мій змінять
На ноги жіночі, на людськую стать.
Немає ж вибранця, усі ж бо такі:
Потрібні їм тільки покірні жінки.
Зате ж, хто на мене хоч час задививсь,
Той хвилю холодну з собою поніс,
І буде та хвиля на серці вставать,
Буденне кохання в йому заливать».
Гордуючи нею, жінки, ідучи,
Її проклинають і вдень і вночі:
«Проклята русалка! Од неї повік
Дітей не діждеться жаден чоловік!»
«Не треба дітей нам родити: вони
Самі виростають на чистому дні
З думок наших вільних, з безгрішних бажань,
Без смертного страху, без мук і ридань.
І розкіш, і воля, і щастя ясне
Оточують пишним віночком мене!
Послухайте, люди! Покиньте на мить
Ту землю брудную – до мене прийдіть,
І кожному квітку з віночка мого
Пришпилю до темного серця його».
Примітки
Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.
Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 315 – 316.