Посуха

Дніпрова Чайка

Давно був дощ, змарніло поле,

Посхла розкішная трава.

Будяк остався лиш по голій

Толоці. Наче нежива,

Стоїть з сухими колосками

Убога нива. Все мовчить.

Вогонь невпинно язиками

По селах, по лісах біжить…

Ще гірше пекло і задуха:

Дим очі їсть і світ сліпить!..

Нема дощу, – а хто ж в посуху

Пожежу може зупинить?..

І в людях теж бува посуха:

Все мертвим сном неначе спить,

Забитого в кайдани духа

Ніхто не може розбудить.

І мовчки гинуть людські сили,

Надія гасне, віра схне,

І димом, смородом могили

На молодії душі тхне.

Коли ж минеться зла година

І знов прокинеться усе?

І звідки хмара та налине.

Що дощ цілющий принесе?

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Перший вінок», Львів, 1887. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 245.