Гой плили гусоньки бистрою водою

Запис Ю.Федьковича

– Гой плили гусоньки бистрою водою,

Вийди, дівчинонько, розмовся зо мною.

– Не раз же я, не два, з тобов розмовляла,

Ніколи ж я тобі правди не сказала.

Тогди ж тобі, милий, я всю правду скажу,

Як мою рученьку із твоєю зв’яжуть.

Як взяли рученьки до слюбу в’язати,

Тогди стала мила всю правду казати.

– Мисли ж мої, мисли, пощо ж ви тут прийшли?

Що під козаками кониченьки бистрі.

Кониченьки бистрі, зброя золотая,

На моїм серденьку туга великая.

Та не того тужу, що молод ся женить,

Але того тужу, що удову бере.

Бо вдовине серце як зимове сонце:

Світить, а не гріє, зимний вітер віє.

А в дівчини серце як весіннє сонце:

Хоть за хмаров ходить, за ним рута сходить.

Бо удова ходить в шовковім рубочку,

А дівчина ходить в рутянім віночку.

Бо удова любить мід-горівку пити,

А дівчина любить в городі робити.

Бо ув одовиці чари на полиці,

А у дівчиноньки рум’янії лиця.

Примітки

Друк. за рукописним збірником (№ 29, арк. 30 зв. – 31). Запис частково (6 перших строф) використано Ю. Федьковичем у п’єсі «Сватаня на гостинци» як пісня Андрія (т. III, ч. ІБ, стор. 221 – 222), котрою він хоче заспокоїти Олену. Друкований варіант має відмінності. Перший двовірш співається так:

Злетіли лебеді на голубе море!

Вийди, дівчинонько, на милу розмову!

Має відмінності й закінчення пісні:

Кониченьки бистрі, зброя золотая.

Не зрадь мя, ледіню, буде твоя слава! –

Не бійся, дівчино, в нас зради немає!

Як та струна струні правду вповідає!

Варіант пісні див.: , І, стор. 244, № 12.

Подається за виданням: Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича. – К.: Музична Україна, 1968 р., с. 93 – 94.