Випадковість

Михайло Харишин

Зустрілись двоє – осінь і весна,

Хоча ніяк не мали би стрічатись.

Вона – весна, нестримна, запальна,

Він – осінь тиха, розучивсь сміятись.

Він стримано радів, коли чекав її,

Вона чекала дивного кохання.

Для тебе, – говорив, – я епізод в житті,

Твоя любов для мене вже остання.

Зустрілись двоє – осінь і весна,

Хоча ніяк стрічатись не повинні.

Між ними мала б пролягти зима,

Та літо перестріло їх, напевно, нині.

6.11.2012 р., м.Київ