2. Зустріч Орлика з родиною

Микола Лазорський

Зустріч була радісна, навіть весела, гомоніли навперебій та щебетали молоді панянки. Ще ніколи не було так затишно на зболілому серці у тих, хто безнастанно поневірявся на суворій чужині. Усі хотіли бодай на якусь мить забути чорну хмару, що все висіла над головами вигнанців, всміхнутись щасливо на привітне слово брата, сестри, дружини, потиснути руку земляку-побратиму…

Старий Орлик теж недавно примандрував здалеку, щиро привітав свою родину, привітав так, ніби зараз відшукав дорогих серцю близьких, навіть сльозу втер з довгого вуса.

Саме сьогодні у панства сидів генерал Ян Штейнфліт, молодий пан в уніформі шведського гренадера-офіцера. Від імені голштинського герцога він запросив усю родину Орликів та родину панства Войнаровських на бал. Це всіх дуже розпогодило. Панночки чепурилися, бо пану генералу було доручено і привезти дорогих гостей сьогодні ж.

Пишнота, гостинність, чарівні розмови, блискуча й взірцева ноша, жіночі пишні роби та вишукана чемність відсвіжили молоденьких панночок: у ці казкові, але короткі хвилини призабулися вчорашні злигодні так міцно, ніби тих понурих днів ніколи й не було, ніби то був нічний кошмар і тепер вже ніколи й не повернеться, розвіється, як дим, навіки.

Щоб якось віддячити герцогу, Орлики вкупі з Войнаровськими й собі влаштували зустрічний бал: як-не-як, а були ж тут і вродливі панянки, були ж і Настуня, і Варонька, запрошено було і молодого Яна Штейнфліта. Отже були й тут щасливі хвилини: музика, легенькі залицяння, як водиться серед вишуканого товариства, був навіть фейерверк, був і балкон, відкіль можна було милуватися великим парком і густими дубовими алеями.

Усе це трохи приспало тривожні вістки, які час від часу полохали панянок під час манірних танків, полохали зненацька в інтервалах, коли зривався пустотливий сміх. Тоді несподівано серед веселого гамору хтось і замислиться так, що подруга й торкне ненароком нібито необачну подругу.

Необачно… Направду так: генерал Войнаровський став збиратися в далеку дорогу.

І всі прокинулися від сну, приспані чарами кохання. Емігранти знов глянули у вічі понурій потворі – москалю. Вони всі знали ту потвору, яка ніколи не спускала з очей гнаних, знедолених скитальців, що все йшли і йшли в незнаний світ.

Услід за ними гналася тінь страшної потвори.

Генерал Войнаровський збирався в далеку Швецію.

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 19 – 20.