5. Москалі схопили Войнаровського

Микола Лазорський

Але все ж і ця осторога досвідченого англійського амбасадора не дуже злякала пана Войнаровського: він не квапився їхати, хоч і послав листа дружині їхати в Балтику на острів Рюген, куди і сам збирався назавтра. Але назавтра вже було пізно: за ним уже стежила підкуплена служниця.

За ним по-справжньому полювали, і найбільше старався німець, московський агент Беттігер. Він скрізь подавав, що емігрант Войнаровський – підданець Московії, тоді як вся гамбурзька адміністрація твердила, що емігрант ніколи не був москвином і навіть мови тої не знає.

Він тікав.

12 жовтня 1716 року він вийшов з дому і на розі натрапив на гурток якихось невідомих юнаків, які напали на Войнаровського. Інший гурт, ніби боронячи невідомого пана, впхнув його в розчинені настіж двері якогось будинку. То був будинок московського резидента німця Беттігера. Войнаровський відразу попав у пастку. Далі все пішло легко, як по маслу.

Хоч гамбурзька адміністрація і втрутилася в цю справу, але діло повела не круто, а лагідненько. Беттігер заявив, що не було тут ніякого насильства. Навіть Войнаровському допомогли сторонні люди оборонитися від якихось волоцюг. Тепер він у безпеці і хоче сам побачитися з московським імператором, який уже дав слово честі не чинити шкоди емігранту, гарантував повну свободу.

Таку дав заяву сам Беттігер меру міста.

У місцевій газеті між іншим писалося про Войнаровського, що емігранту ніхто не загрожує та що сам імператор московський як шляхетний лицар хоче помиритися з генералом-втікачем.

Тільки…

Насправді ж було зовсім не так.

На вимогу гамбурзького магістрату звільнити Войнаровського з-під арешту беттігерівських солдатів імператор грубо писав:

«Я вимагаю видати мого бунтаря, який командував в Україні трьома полками проти московського війська, стояв по боці шведського короля і своєчасно встиг дезертувати».

Було вже те в початку грудня, коли Войнаровського вивезли москалі до Альтлану, а звідтіль – на допит до Байсенборга, де тоді стояв московський штаб. Там не було ніякого царя: зустріли емігранта двоє: віце-канцлер Шафіров і князь Долгорукий.

– Што, попался, сокол! – так злісно-радісно зустрів Шафіров уже зв’язаного полоненого й щосили вдарив по голові.

Допит розпочато було мордом… Уже непритомного, безталанного Мазепиного помічника негайно вивезли до Петропавловської фортеці.

Дружина й усі друзі пізно довідалися про долю українського патріота-мученика: Москва вивезла свою жертву на Сибір через Тобольськ аж до Якутська.

По тому вісток більш не було…

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 23 – 24.