Щоденник буття (3)
Віктор Перконос
–\–
Осіннє сонце.
У трухлявому пневі
Гріється змія.
–/–
Буяє весна,
Але лиш тільки тліє –
Трухлявий пеньок.
–\–
Вродливе лице,
Круті груди та стегна…
Лиш крива душа.
–/–
Є статурний стан,
Довгі та стрункі ноги –
Й норов… в кобили.
–\–
В хащах кропиви
Сховалась мошкари рать.
Жаріє літо.
–/–
Листопад, коні –
В конюшні. Бо вже зима.
Й верещить свиня.
–\–
Зима. Стоїть кінь –
У конюшні, а свиню…
Ведуть на заріз.
–/–
Перейшов один –
Зрадник! Якщо з майданом –
То вже революція !?
–\–
Коні не винні –
Коли сіяти нічим.
Шукай свій батіг.
–/–
Лякає пугач.
Не спиться вже. Гнусу тьма…
Й вранішня зоря!
–\–
Заметь перемін
Жбурляє в лице холод
Зла. Де ж те Добро.
–/–
Тиждень до зими.
Осанна літа баби.
Чи буде весна?
–\–
Затемнив місяць
Сонце…, але ж зацвіла
Жовта кульбаба.
–/–
Злетіли діти
Кульбаби… та розцвіли
Жовті волошки.
–\–
Козачий хутір.
Зимня гра: „дрючок – пічка”.
Й чекання весни.
–/–
Осінь. Сивий вус
Журиться. Тліє люлька
Й мариться пічка.
–\–
Горить ще ватра
Осіннього вже кохання…
Й жде буревію.
–/–
Ще не вмер мій Я.
А ллє ж – короткі пісні.
Падає… й встає.
–\–
Тече рікою
Чумацький шлях до моря.
Й півночі думки.
–/–
Сіріє ранок,
Вийшов поволі на двір…
А там Венера.
–\–
Прийшли сутінки,
Обрій, вийшла Венера…
Й рогатий місяць.
–/–
Темна ніч – без хмар.
Стелить вже чумацький шлях
Козаку долю.
–\–
Той чумацький шлях,
Що заведе й до солі
Та дає… й волю.
–/–
Козаче сонце
Заглядає до душі…
„Співають” вовки.
–\–
Заснуло сонце.
На обрії – Венера…
Гульне ж молодик.
–/–
У синім небі
Слід залишив літак…
Прибере ж сонце.
–\–
Людина – магніт.
Притягує багатьох…,
Але ж й відштовхує всіх…
–/–
Київ ж батько – Лай…
Зродив Едипа Москву,
Сфінкс Львів й… Оракул.
–\–
Звисають вуса –
Молодик й зорі око.
Чубатий ж козак?
–/–
Стелиться туман…
Осінь… Криє минуле…
Хочеться ж весни!
–\–
Мряка осені,
Мряка й в душі – зима…
Бажання ж весни!
–/–
Мороз. Хрещення –
Холод тіла й жар душі…
Воскресне й життя!
–\–
„Чом ти не прийшов…”
В весни чи літа пору?
Тепер же – зима.
–/–
Загниле листя
Змиває талий потік…
Дзвенять вже й струмки.
–\–
Осіннє тепло
Не зупинить вже зиму.
А тільки – весна.
–/–
Що кому буде
Коли вже прийде зима?
Яма… чи весна.
–\–
Журчить ще струмок –
Хоч й зими завірюха.
Набухне й брунька!
–/–
Буття поета:
Щоб посіяти сім’я –
Треба мати дрюк.
–\–
Кінь скубе траву…
А та росте й зелена.
Де ж тоді козак?
–/–
Хвилясті перса,
Медова ще й бандурка…
Зимує козак.
Холод та пічка –
То зимній рай козака.
Холод та пічка.
–/–
Міф й потяг гусар:
„Є й паралельність всіх губ!”
Та вічний – пошук…
–\–
Міф й потяг блудниць:
„Довжина та товщина !?”
Та спів_вставлення…
–/–
Нічних роздумів
Спалахи та жевріння.
Політ ластівки.
–\–
Закрався смуток
Й посіяв поле журби
Той бджолиний рій.
–/–
В’януть любощі,
Зійшла печалі роса.
Час плачу душі.
–\–
Маленька церква
Плаче тихо у душі.
Немає ж пастви.
–за Монтенем–
Довіра людям –
Це слабодухість й відчай!
Чи віра в чесніть?
–за Монтенем–
Час перемовин,
Коли бояться сили –
Небезпечний час.
–/–
Тюрма народів:
Зготовлені ізгоєм
Великі гроші.
–\–
Гой є си! Рече
Древня вже Київська Русь –
Йдіше у прірву.
–/–
Плач Ярославни –
Псалом… Київська ще Русь…
Роди ВладМиру.
–\–
Хозр – повернувся.
Цвіте Московії Русь.
Гине Вкраїна.
–/–
Де правда Кліо?
Чи ми є слов’янами?
Чи вже „славяне”?
–\–
Гой. Ізгой. Йог.
Індоєвропейці ж всі…
То жарти Кліо.
–\–
Прилетів ніччю
Давно відсутній Пегас…
Й співає Муза!
–/–
Капела бандур.
То є колгосп співаків.
Ждуть же куркуля!
–|–
Коротка пісня
Кобзаря – під шелест струн…
Й крик сліпих очей!
– | –
Радій–активна
Українка – це та, що:
Рада й активна.
–/–
Статна ялинка
Гірляндою моргає…
Весни – не буде.
–\–
Новий Рік прийшов
До сивого й старого…
А що з наступним?
–/–
Зима – майбутнє!
Чекає на кожного.
Весна ж – минуле!
–\–
Цвіте знов каштан…
Осінь! Бузина ж – чекає
теплої весни.
–/–
Йде дощ, а – ж Зима!
Красивий кришталь гілок –
Ломка дерева.
–\–
Париж… Розбави,
Парфуми та ганчірки.
Й не пахне лісом…
–/–
Білий мигтить сніг…
Жовті сліди служивих…
Казарм Барвихи.
–\–
Слід Чоло_Віка –
Малий. Стелиться ж довго…
Розтоптав ж тундру?
–/–
Малий золотар –
Велику має ціну…
Для Каганату.
–\–
„Сахар” – не цукор!
Твердить дума Кабали.
Розтворяється, ж !
–/–
Сонце замерзло… й…
Сховалось в сніг Заходу…
Зійде ж – весною!
–\–
Пагінець – літом.
Пролазі скрізь будяки…
Буде – вихрестом.
–/–
Коли людство спить
Й не заходить до храму,
То є вже – лудство!
–\–
Ката_строфа є –
Коли творять заможні.
Поет ж, є – босяк!
–/–
Правди про життя
Когось – не знає ніхто…
А свого – також.
–\–
Твердий вже хліб… та –
Не солодкий ще зовсім.
Браги ж не буде.
–/–
Чорним асфальтом
Застелене ліжко – де…
Рої мурашок.
–\–
Скрізь – хмарочоси,
Чорний асфальт, ліхтарі…
Лиш сниться – трава.
–/–
Той чорний асфальт
Поховав все болото,
Але ж – вбив і траву.
–\–
Яскраве сонце…
Мерехтить в калабані…
Рій метеликів…
–/–
Рою бджіл куля,
Живі роди – супутник.
Місяць та Земля.
–\–
Гомін рою бджіл,
Що кинули домівку.
Де ж вільний вулик?
–/–
Дотла горіла
Та й затоплена була
Не один раз Земля.
–\–
Сучасна мова:
– „Гой є си Україно”
Й схований санскрит.
– | –
Якщо соромно,
То не треба зорити.
Гой – сліпим очам!
–/–
Зима… Новий рік…
Чекає, згнивши, набрід
Вишньої води.
–\–
Виблискує сніг
Та іній на деревах…
Й десь цвіте кактус.
–/–
Розділ суспільства
Та диктат пролетарів –
Влада сатани.
–\–
Весна – і – літо…
Суцільний день й цвіт тундри…
Та спів євражки.
– / –
Курличуть гуси…
Співає соловейко…
То вік кульбаби.
– \ –
Велич Простору…
Й Час – загадки природи.
Розв’язує вік ?!
–/–
Губляться думки
У просторі космосу.
Бо губи речуть.
–/–
Гой, грома_дяни –
Чи є, чи нема У_країна…
Треба лиш праці…
–\–
Новий Рік настав
В Україні – тож, прийде
Весна для Життя.
–/–
Різдво – це дія:
Родів чи „обрізання”…
Живе ж Вкраїна.
–\–
Був Голодомор.
Настане й холодомор…
Б’є лиш політика.
–\–
Запроданці: Кий
Та Щек, Хорів і Либідь
Чи Рюрика сан.