«Чи бачив хто слов’янськую дівчину?…»

Михайло Петренко

Чи бачив хто слов’янськую дівчину?

Чи чув коли, як річ вона веде,

Жартуючи в веселую годину?

Або тоді, як сонечко зайде

І темрява почне томити очі,

Чи лучилось чувать пісні дівочі

І дослухатись, як вони,

Так дуже, дуже жалібні,

Чарують Слов’янськ ввесь од краю і до краю,

Широко ллються там по горах, по садках,

А потім високо у небі затихають,

Чудесні, гарнії пісні. В яких містах

Я не бував! Од моря і до моря,

Блукаючи, пройшов я світ.

Чого не бачив я? А більше горя…

Зате ж лупалось скільки літ

На стороні чувать пісні чужії

У горах, на морі і ніччю в тихім сні!

Бувало – і від них серденько дуже ниє;

Та все не те, що слов’янські пісні! –

Пісні козацькії і думки дідівськії!

Не раз чував я вас на березі Дніпра;

Тоді співали вас дівчата молодії…

Давним-давно минулась та пора;

Но ви урізались так глибоко у серце,

Що здумаю про вас – і вернуться, як вперше,

Ті радості святі, які давно вплили,

В яких кохатися злі люди не дали…

Коли ж почути вас лучиться,

То так душа моя від смути розболиться

І горечком наллється через край.

Що в серці радості тоді хоч не питай.

Кому не милі пісні на Вкраїні?

Далеко небо од землі;

А дальше – ті козацькії пісні

Пісень слов’янської дівчини!

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Южчый русский сборник, с. 39 – 40.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 291.