1

Степан Руданський

Тече річка невеличка,

Гори підмиває,

А над річкою могила

Мохом поростає.

Недалеко від печери

Стоять два дубочки,

За дубками понад річку

Тягнуться горбочки.

На горбах кущами взялась

Вільха і ліщина.

За горбами став глибокий

І кругом долина.

І в долині край дороги

Там хати біліють;

За хатами коло ставу

Сади зеленіють.

Нічка тиха; зорі світять;

Місяць випливає;

Туман встає по долині,

Село вповиває.

І вповилось село тихе

Сном, опочиває.

Лиш в їдній іще хатині

Світло не згасає.

Та хатина невеличка,

Гарна і біленька.

В нії жила коло неньки

Люба молоденька.

Стара ненька вже давненько

На постелі спала,

А дівчина ще сиділа,

Косу заплітала.

Русу косу заплітала…

Каганець блищався,

І від него бляск нерівний

В личко відбивався.

Личко було, як калина,

Брови – як шнурочок,

Губка свіжа, як та ружа,

Очі – як терночок.

Ручки повні, шия біла,

Груди ще біліші.

Тілько шкода, що каганчик

Не блищав ясніше!