2

Степан Руданський

Люба косу заплітає,

Тяженько вздихнула,

Взяла кісоньку русяву

К личку пригорнула.

«Ой ти, косо русявая! –

Дівчинонька каже –

Ой кому ти достанешся?

Хто тебе зав’яже?

Ненька каже, що Данило…

Буду вік свій дівувати –

З ним я не зійдуся!..

Що по тому, що я буду

В золоті ходити?

А він буде моє серце

Молоде в’ялити!..

Боже! Боже милосердний!

З неба високого,

Подаруй мені Якима,

Хлопця молодого!

Він не має срібла, злота,

Не оре плугами:

Він лиш серце добре має

Від доброї мами.

Я від него, молодого,

Серденька не чую,

Та зійтися з ним не можу

Через неньку злую.

Єсть печера давня,

Коло неї розвинеться

Нашеє кохання!..

Буду в церкві… і попрошу!..

Як бог дасть дождати.

А Данила коцюбою

Вижену із хати…»

І гадала дівчинонька,

І так ізробила:

Того вигнала із хати,

Того запросила.