10

Степан Руданський

На Великдень всі зібрались

На тую долину,

Щоб Якимової смерті

Звідати причину.

Застелили під дубками

Килимок новенький

І поклали на той килим

Кісточки сухенькі.

І казали, щоби всякий

Йшов їх цілувати:

І маленький, і старенький,

Вбогий, і багатий.

Бо то, кажуть, що душі тій,

Которая винна.

Непремінно кров із носа

Бризнути повинна.

І зачали цілувати.

Спершу стала Люба,

Заридала, цілувала

І пішла за дуба!..

Потім ненька помолилась

І поцілувала,

І за нею вся громада

Цілувати стала.

Наостаток і Данило

Голову схиляє,

Затрусилися коліна,

Серце обмирає.

І схилився, і до кості

Губа притулилась, –

Аж із черепа сухого

Гадина з’явилась.

І Данилу кругом шиї

Раптом обмоталась

Укусила і меж кості

Знову заховалась.

І піднявся раз Данило,

І знов покотився,

І – як плюнути на воду –

Він душі лишився!