8

Степан Руданський

Затиснула й бідна Люба

Свого серця рани,

Загадала на Андрея,

Де Яким коханий?..

Загадала на Якима

В темненькую нічку

І побігла до печери

Над биструю річку.

Прибігає над ту річку,

Голову схилила,

Бере воду, і з водою

Ще щось захопила.

Захопила та додому!

Воду виливає,

Коли дивиться: з водою

Кістка випадає!

То сустав чийогось пальця

Бідна чиясь ручка;

На суставі ще держиться

Вбогая обручка.

І обручку на свій палець

Люба наложила,

А на мутнії водиці

Коржик замісила.

І спекла його, і з’їла,

Богу помолилась,

І на лавоньці дубовій

Спати положилась.

І заснула дівчинонька,

І так її спиться!

І про що вона гадала,

То її і сниться.

Сниться дівчині печера

І Яким миленький;

В його серце молодеє

Впився ніж остренький;

Він розказує дівчині,

Що його згубило:

Як на нему відімстився

Парубок Данило.

Як потому його тіло

Ворони склювали

І сустави від суставів

Порозволікали.

«Да і ти, – сказав до неї, –

Палець мій узяла,

Гляди ж, мила, щоб за теє

Кості поховала…»

Пробудилась і обручку

Рідную пізнала.

Прибігає до печери,

Рученьки зламала.

У печері свіжі кості

Вітер обвіває.

Межи ними ніж широкий

Іржа доїдає.

І вернулася дівчина,

Людям розказала.

І Данила вся громада

З ока не спускала.